Місія зниження видобутку нафти загалом недосяжна. Навіть якщо країни ОПЕК і ті, що приєдналися до них, про щось домовляться, то навряд чи з цього вийде щось путнє.
Почнімо з того, що зниження видобутку в обумовлених розмірах, наприклад, у Росії, дуже важко здійснити. Потрібно буде закрити сотні свердловин без будь-якої перспективи їхнього відродження. Такі природні та геологічні умови залягання нафтових пластів, переважно розташованих у зоні вічної мерзлоти. Якщо ж свердловина не замерзне, то за короткий час покриється парафіном і сіркою. Її доведеться кинути і проходити нову з новими фінансовими й іншими витратами.
В інших країн аналогічні проблеми. Мексика не погоджується скоротити видобуток на 400 тис. барелів на добу, бо затратила великі гроші на відновлення й облаштування своєї нафтової галузі. Тепер їй пропонують скорочувати видобуток, тож вона ніколи не відіб'є витрачених коштів. Для Мексики, не найбагатшої країни, це видається занадто важким.
І таких проблем у кожної країни досить багато. Далі виникає наступна проблема. Хто стежитиме за виконанням підписаного, і що робити з порушниками. Росія підписала угоду ОПЕК+ і три роки її порушувала. Анітрохи не скорочувала видобутку, навпаки, відкрито нарощувала. Щось підказує, що й цього разу вона її виконувати не збирається, бо дотримання домовленості буквально вб'є половину її нафтової галузі.
Єдиним реальним інструментом покарання порушника конвенції буде агресивне витіснення його з ринку, можливість подібного продемонструвала Саудівська Аравія. Так чи інакше, але навіть виконання технічно досягнутої угоди, не факт, що до неї приєднаються інші країни, які не входять в ОПЕК, малоймовірне. Радше за все нас чекає наступна фаза цінової війни. При цьому в полон не братимуть, а вимагатимуть повної та беззастережної капітуляції.
Все сказане стосується технічних і фінансових проблем нафтового ринку сьогодні. Насправді складність у тому, що вік нафти добіг кінця. Точніше – її цілковитого панування на ринку енергоресурсів. Щось аналогічне сталося з вугіллям на початку минулого століття. Йому залишилася ніша в електроенергетиці та металургії, якоюсь мірою – у хімічній промисловості.
Читайте також: Інфіковані газопроводи: від Росії намагаються позбутися навіть стратегічні партнери
Настала інша технологічна епоха. Поновлюваних джерел енергії, електротранспорту, водневої енергетики. Це стратегічний напрям розвитку, і він вже позначався на зниженні споживання нафти.
Згадаймо 2014 рік, коли ціна на нафту впала вдвічі з гаком. Не випадково це збіглося з виходом на ринок електромобіля. Той факт, що ціна не відновилася тоді до колишнього рівня, а застрягла в коридорі $60–50 за барель, ясно показував напрям подальшого руху.
У січні нинішнього року з'явилися видимі ознаки надлишку нафти на ринку, і ціна почала знижуватися. Її обвалові сприяла пандемія, чинник певною мірою об'єктивний, і дурість, іншого слова й не дібрати, російського керівництва, яке спровокувало цінову війну.
Проблема не в тому, що у Кремлі, у властивій йому зверхній манері, не прорахували можливості саудівського нафтового бліцкригу, а у висуванні на перший план політичних цілей. При цьому нафта виступала для Путіна і Ко інструментом політичним, а не фінансовим та економічним.
Думали ударом по американській сланцевій нафті змусити Трампа піти на визнання Росії рівною партнеркою в новому розділі світу на сфери впливу.
Навіть важко зрозуміти: у такому плануванні більше дурості чи помилки. Втім для державного діяча це одне й те ж саме. Якщо він припускається останньої, то під питанням його здатність керувати державою у принципі.
Так хотілося покарати знахабнілих янкі за санкції та зупинку "Північного потоку-2". Показати їм, як енергетична наддержава може диктувати свої умови urbi et orbi. Якщо при цьому вдасться нагнути Саудівську Аравію разом із іншими монархіями Перської затоки та зробити приємне Іранові, то тим краще. Можна буде від Тегерана вимагати оплату зменшенням його частки в Сирії.
І як завжди помилочка вийшла не у третьому знаку, а в першому. Штати асигнували величезні кошти на підтримку своєї економіки, і нафтовикам теж дістанеться. Ніхто їх не кине. Якихось втрат під час кризи їм не уникнути, але колапсу галузі не буде. До того ж сланцеві свердловини легко консервувати й так само швидко приводити в робочий стан.
Читайте також: Росія сама спровокувала нафтову кризу, проблему вирішено лише частково
У Москві взагалі усвідомлюють величезні фінансові й економічні ресурси США? Із ким вони вирішили боротися й кого розоряти? Накопичили в Фонді національного добробуту (ФНБ) $560 млрд і не спромоглися прорахувати, якими засобами володіє Вашингтон. Як запитав на початку минулого століття депутат тодішньої Державної думи Павло Мілюков: "Що це – дурість чи зрада?". Якщо уважно простежити за діями кремлівського керівництва, то слід позитивно відповісти на обидва варіанти.
Як результат – проблеми не тільки нафтові, але й політичні. Із Венесуели довелося безславно відступити. Без будь-яких умов, але ж зовсім недавно приндилися влаштувати військову базу на задньому дворі США та продавати венесуельську нафту з великим прибутком. Вклали у продажний режим $ 6–7 млрд. І тепер усе це кинули, як і свого друга Мадуро. Лівакам у Нікарагуа й іншим наочний урок від друга Володимира. Та й у Гавані варто серйозно подумати про найближче майбутнє.
Зараз у Москві гарячково шукають способи залишитися в Сирії, на Донбасі та Придністров'ї. Там із жахом думають, що американці можуть висунути й інші політичні вимоги. Венесуела й так сильний удар по іміджеві Москви в Латинській Америці. Сирію, тим паче Донбас із Придністров'ям, Кремль намагатиметься зберегти за собою з останніх сил і на останні рублі.
Поки ж російська пропаганда пояснює підвідомчому народові, що в усьому винен коронавірус і небажання американців із європейцями знімати санкції. Через них довелося піти на нафтові жертви, скорочувати видобуток й урізати бюджет.
Тут іще з Києва й Мінська прилетіли два чорних лебеді. "Нафтогаз" готує позов до "Газпрому" на $17 млрд. І цього разу в Москві не іронізують і не відмахуються, а серйозно стурбовані.
Так бацька Лукашенко скористався можливістю й зажадав зниження ціни на газ до $45 за тисячу куб. м. Фактично висунув ультиматум. Якщо не погодитеся, то купуватимемо газ в інших. І навіть – о жах! – в України. Такого в Москві точно не витримають. Знає бацька, які московські струни зачепити.
Присвоєний Росії кремлівським керівництвом статус енергетичної наддержави розлетівся на друзки, і зібрати його вже не вийде ні в якому вигляді.
Політичні наслідки не забаряться. Чекати залишилося недовго.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
