"Рубрика «Назустріч ювілею». 7 жовтня бункерній істоті виповниться 70 років. Цей ювілей мав стати тріумфом державного діяча – вершителя доль світу. Після ювілею можна було розпочинати трансфер, два роки його втілювати й за бажанням видалятися правити з аквадискотеки в Геленджику", – про це на своїй сторінці у Фейсбуці пише Олексій Копитько, інформує UAINFO.org.
"Що маємо де-факто (якщо відмотати «досягнення» у зворотному порядку).
1. Розвал декоративного військового блоку (ОДКБ). Повна імпотенція Росії на тлі подій Вірменія-Азербайджан, Киргизія – Таджикистан.
2. Перетворення російської армії та російських військових як групи на посміховисько.Російські військові після Іловайська мали стійке тавро істот без натяку на якусь честь. Низка військових злочинів у 2022 р. (вбивства, насильство, тортури, грабежі мирного населення, масове вбивство полонених, просто дичину на рівні поведінки, свідомі масові вбивства цивільних ракетними обстрілами та авіаударами, навмисні атаки на цивільну інфраструктуру з метою викликати гуманітарну кризу і т.д.) остаточно зміцнили реноме росармії як зборища злочинців. Відкритий набір зеків на війну – це вишенька на торті. Якщо в росармії ще вціліли організми з якоюсь професійною гордістю, вони повинні здригнутися: офіційна формалізація ЗС РС як зборища карних злочинців у зеленому одязі тепер можна вважати відбулася. Я не знаю – це чекістська сутність та підсвідома ненависть до армії зіграли або так вийшло, але результат очевидний.
Читайте також: Путіна принизили на неформальних бесідах саміту в Узбекистані
3. Перекреслення досягнень щодо централізації влади. Путін понад 20 років демонтував усі опори, на яких могли виникнути альтернативні Москві віяння у суб'єктах федерації. Закінчується це тим, що: а) спочатку Москва офіційно доручає губернаторам формувати «добровільні» територіальні батальйони, розписавшись у нездатності укомплектувати армію; б) найбільш одіозний барбос режиму відкрито закликає регіони до «самомобілізації». Якщо раніше тримати власну армію було дозволено тільки Кадирову, то тепер сам Кадиров відкрито говорить регіональним бонзам – роби як я. Боязка критика Кадирова з боку патріотичних гебешних рупорів (типу Гіркіна) лише підкреслює, в якому шоці перебувають «централізатори». Якщо Москва грубо не обсмикне свого «піхотинця» – це означатиме демонополізацію права утримувати армію. У російському випадку це де-факто втрата однієї з найголовніших скріп і пряма дорога до усобиць.
4. Істеричні обстріли спочатку Харкова, а згодом – Кривого Рогу – настільки опукла демонстрація особистого убогості, що словами не передати. Це аналог «ефекту Барбари Стрейзанд». Бункерний вождь хоче відволікти від своєї ганьби, але лише створює резонансніші приводи, щоб усе ще раз згадали про його ганьбу та візуалізували контраст із Президентом України. Тобто, як лідер – він втрачає залишки лиску, стає дріб'язковим. Він уже не зловісний, він – в агонії. Поведінка глави Киргизстану, а також тональність імператора Сі демонструють – це дискваліфікація Путіна. Китай, Іран та Туреччина – це серйозно. А Росія – це десь на рівні Киргизстану. Весь росімперський істеблішмент, усі ці вставателі з колін мають бути шоковані такою феєричною деградацією.
Читайте також: Небоженко: Самотній Путін на саміті Шанхайської організації співробітництва
5. Коментарі щодо «демілітаризації» України, стримування НАТО, енергетичного тиску на Європу вважаю зайвими – тут усе ясно.
Загалом, через 15 років після Мюнхенської промови, напередодні свого ювілею Путін спалив усі основні здобутки. І індивідуальні, і інституційні.
Кремлівський двір має зараз бігати дуже швидко, щоб забезпечити собі хоч якесь місце під сонцем. Тому що все виглядає так, наче вождь втрачає контроль", – констатує Копитько.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
