Війна в Україні має настільки ж психологічний і політичний, наскільки і військовий характер, що Володимир Зеленський добре продемонстрував, коли допустив, що «хижаки» у правлячих колах Росії одного дня вб'ють Владіміра Путіна. Безсумнівно, український президент не пролив би жодної сльози, якби російського лідера спіткала доля Юлія Цезаря, засудженого як диктатора і заколотого на березневі іди членами римського сенату.
Однак Зеленський не навів жодних доказів на підтримку свого прогнозу. А його головною метою, схоже, було посилити воєнні зусилля України, посіявши ще більше зерна підозри в параноїдальний ґрунт кремлівської політики. Питання про те, хто може прийти на зміну Путіну, і яку політику проводитиме новий режим – це питання, над яким замислюються західні уряди і експерти з питань Росії, – пише Financial Times, передає ZN.UA, інформує UAINFO.org.
Путін підтвердив, що президентські вибори в Росії відбудуться наступного року. І якщо він братиме участь у них, то перемога йому гарантована. Ще один шестирічний термін продовжить його правління до 30 років, що довше, ніж було правління Йосипа Сталіна в 1924-1953 роках. Проте в жовтні Путіну виповнилося 70 років. Чим довше він залишається на посаді, тим гостріше постає питання наступництва.
«Щоб зрозуміти, який вигляд може мати Росія після Путіна, варто згадати Сербію після жорсткого правління Слободана Мілошевича. Він втратив владу у 2000 році після розпалювання воєн у колишній Югославії. Так само вчинив і Путін. Почавши війни проти колишніх радянських республік, таких як Грузія і Україна», – йдеться в статті.
Читайте також: Перетворюють на "зомбі": Росія поставила на конвеєр викрадення українських дітей і змушує їх проходити через кола пекла, – Sun. ФОТО
Видання зауважує, що Мілошевича і Путіна об'єднують схожі невдоволення. Вони обоє шкодували через розпад багатонаціональної держави, в якій домінувала одна національність: серби в Югославії і росіяни в СРСР. Вони однаково нарікали на статус етнічних сербських і російських меншин у нових незалежних державах. Мілошевича і Путіна також об’єднує бажання контролювати територію, яка уособлювала національну ідентичність та історичну гордість: Косово для сербського автократа і Крим для російського.
Мілошевич помер у 2006 році під час судового процесу за звинуваченням у воєнних злочинах. Минулого місяця Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна, звинувативши його в примусовому вивезенні дітей з України.
«Сербія після Мілошевича перестала бути войовничою, гіпернаціоналістичною державою. Але вона перетворилася на недосконалу демократію і залишилася в суперечці із Заходом, особливо через Косово і зовнішню політику, яка включає теплі відносини Белграда з Росією і Китаєм. Суспільне життя під керівництвом Александра Вучича, який з 2014 року обіймав посаду прем'єр-міністра, а зараз став президентом, характеризується концентрацією влади і медіа-впливу в руках його «Сербської прогресивної партії»», – порівнює видання, допускаючи, що схожі умови можуть виникнути і в постпутінській Росії.
Жоден майбутній кремлівський лідер навряд чи відмовиться від претензій Москви на Крим, незалежно від результату війни в Україні. Будучи набагато більшою державою, ніж Сербія, Росія не буде координувати свою зовнішню політику з Заходом. Усередині країни правляча група зробить так, щоб вибори завжди зосереджували владу в її руках, навіть якщо голосування стане менш зрежисованим ритуалом, як за Путіна, і більш схожим на кероване змагання, як це було в часи Бориса Єльцина.
Як і в Сербії, поворот до ліберальної демократії західного зразка в найближчому майбутньому в Росії малоймовірний. Єдиним прем'єр-міністром Сербії після Мілошевича, який прийняв ці цінності, був Зоран Джинджич. Він був убитий у 2003 році. Рідкісним видатним політиком, який в цілому відстоював ліберальні цінності в путінській Росії, був Борис Нємцов. Його застрелили біля Кремля у 2015 році.
Читайте також: Путін готується до тривалої війни, але в Росії не вірять у перемогу, – Reuters
Фактично, однією з особливостей сербської політики після Мілошевича було існування ультранаціоналістичної опозиції. Вона тримає правлячу еліту в напрузі, роблячи офіційне визнання незалежності Косово майже немислимим, навіть якби Вучич відчував готовність піти цим шляхом. Вучич розпочав свою політичну кар'єру під крилом Воїслава Шешеля, радикального націоналіста і прихильника ідеї про «Велику Сербію», засудженого міжнародним судом у 2018 році за злочини воєнного часу.
У російській політиці також існує ультранаціоналістична течія, яку Путін раніше вважав надто непокірною. Але зараз вона стала ще гучнішою через російську війну проти України.
Оскільки деякі впливові представники у військових колах і спецслужбах Росії прихильні до такого світогляду, радикали, безсумнівно, будуть відігравати певну роль у визначенні тональності майбутньої російської політики.
«Можна лише припускати, хто прийде на зміну Путіну. Однак, судячи з досвіду Сербії, навіть кінець путінського авторитаризму і війни в Україні не принесуть Росії ані справжньої демократії, ані налагодження відносин із Заходом», – йдеться в статті.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
