"Ви за вихід Запорізької області зі складу України, створення Запорізькою областю самостійної держави та входження її до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації?" — саме ці слова (з однією синтаксичною помилкою в російськомовному варіанті та однією граматичною в україномовному) перетворили тему "референдумів" на "нових російських територіях" з безглуздого тріпотіння журналістів і політтехнологів на грізне ревіння ядерного апокаліпсису. Пише у своєму блозі на “Обозреватель” політолог Андрій Окара. Говорити про юридичний бік "референдумів" у Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях безглуздо — ця тема не про право та не про держбудівництво. Це про ядерний шантаж. Кремль міг би без жодного сором'язливості лякати Захід і весь світ фалоімітаторами та новими Хіросимами. Проте свідомість цих людей влаштована дивним чином: їм хочеться бути респектабельними бюрократами, законниками, правовими казуїстами. Їм хочеться бачити всенародну підтримку на "нових територіях", Київ за 72 години та тих самих дівчат із квітами та "паляницями", яких їм обіцяли розпилювачі російського військового та "конторського" бюджету. Але, будучи глибоко аморальними людьми, вони завжди намагаються надати своїм діям хоч якоїсь подібності дотримання якщо не права, то юридичної процедури — на кшталт, ми ж не просто так віджали "Новоросію"! Адже це місцеві жителі самі проголосували на референдумі та попросилися до складу Росії! А ми тільки реагуємо на благання про "возз'єднання" — адже душа у нас широка, російська! І результатів фальсифікувати не будемо! (Просто намалюємо, скільки, щоб на серці було веселіше: по 80% у Херсонській та Запорізькій та по 90% у "ЛНР" та "ДНР". Ну чи відразу – скрізь по 99,8% – як у СРСР.) А то, що разом із урною для бюлетенів по квартирах місцевих мешканців автоматники ходять — ну це ж ми від українських нацистів-терористів охороняємо "результати народного волевиявлення"! Однак політичний вимір цих намальованих "референдумів" не такий божевільний, як здається на перший погляд. Зрозуміло, що ніхто у світі їх не визнає, окрім Північної Кореї та Еритреї, навіть Білорусь. Ну і не треба! Спочатку можна було вважати, що після "референдумів" Кремль відразу не піде на оформлення анексії у Федеральних Зборах та Конституційному суді РФ, а отримає "вагомі" аргументи для переговорів із Заходом, натякаючи на ядерний потенціал. Однак щура загнали вже в найдальший кінець кута! Тому оформлення анексії ("приєднання") "Новоросії" здійсниться відразу ж після "голосування". І одразу ж — над чотирма катованими областями буде розкрито "ядерну парасольку". На даний момент кремлівські жителі вважають, що і Захід, і Україна бояться ядерного діалогу, а тому будуть зговірливими та уважними до кремлівських "побажань". Проте всього тиждень тому ніщо не віщувало такої ескалації воєнного конфлікту! "Референдуми" були відкладені – або на невизначене майбутнє або, за версією Турчака, – на 4 листопада, "День народної єдності". Кирієнко запевняв, що "референдумів" не буде. Пєсков – що не буде мобілізації. Справді, про жодну мобілізацію в Росії ніхто всерйоз не говорив — вважали, що це пізно, нераціонально, непопулярно і малореально. І раптом! Раптовий і яскравий Харківський контрнаступ ЗСУ, визволення Балаклії, Куп'янська та Ізюма створило ситуацію перелому — не те щоб у всій війні, а в тому, як сприймати російську армію та її командування: залишилося дуже мало тих, хто ще вірить у можливість перемоги Росії. Ну а поїздка Путіна на саміт ШОС до Самарканду стала грандіозним "негативним тріумфом" російської зовнішньої політики: Росії дали зрозуміти, що її зона впливу на пострадянському просторі звужується – і що в Центральній (Середній) Азії вже інші пріоритети – дружба з Китаєм і Туреччиною. Однак, як відомо, "Росія – країна переможців", вона "не може програти", а "Путіну треба дати зберегти обличчя та гідність" – адже він теж "не може програти"! Принаймні так виглядають головні кремлівські пропагандистські тези, які Кремль намагається (не без успіху) просувати по всьому світу. Цікаво, але завдяки цій піар-кампанії в різних країнах розкрилися десятки і навіть сотні "сплячих" – таємних і небезкорисливих "друзів Кремля": вони знайшлися і серед президентів і прем'єр-міністрів, і серед провідних американських і європейських журналістів і політологів, і серед кінорежисерів та громадських діячів. Подальші події, що відбувалися протягом кількох днів, дедалі сильніше затягували Російську державу та вирву небуття. Лукашенко жорстоко обдурив Кремль і не повів білоруське військо вмирати за "демілітаризацію" та "денацифікацію" України. Жителів "ЛДНР" теж мобілізували до упору – тепер уже нема кого. Загадкова людина на ім'я Євген Пригожин, якого всі без винятку називають "кухарем Путіна", хоч нічого не відомо про його кулінарні здібності, була помічена в колонії суворого режиму – займалася вербуванням зеків на фронт. Однак і зеки не врятували Росію! (Більше того, історія з "тюремною "мобілізацією" завдала колосальної репутаційної шкоди Росії в усьому світі, виставивши її як "failed state": людина без виразного статусу обіцяє зекам розстріл – при відході з позицій, і помилування, якщо виживуть (яке може здійснювати лише президент!). І що ще залишається робити у цьому випадку? Хто воюватиме? Хто завоює перемогу? Де людино-м'ясо, щоб одна-єдина людина на Землі могла б задовольнити своє самолюбство і довести всьому світу, що Україну придумали вороги та розчленовувачі Росії? А тут ще, як спеціально, звідки не візьмись — Алла Пугачова із хитрим антивоєнним меседжем! Її, звичайно, кремлівська пропаганда почала мочити з усієї сечі, але як би там не було, вона чи не єдиний живий і вічнозелений символ СРСР! І, крім того, вона не Ахеджакова і не Гребенщіков: її любить не лише міська інтелігенція! Її любить "глибинний народ" – від Москви до самих до околиць – той самий, який любить Путіна, і досі вдячний йому за "Крим у рідну гавань", який півроку переважно радісно підтримував "спецоперацію в Україні". І частина якого останніми днями залишає Росію в усіх мислимих і немислимих напрямах: до Грузії, Казахстану, Монголії, Фінляндії… І що робити у цій безнадійній ситуації? Як вигравати війну у "придуманої Леніним неіснуючої держави"? Тут і було ухвалено рішення терміново, доки ЗСУ не звільнили Херсон, натиснути на три запасні кнопки. Точніше, дістати і покрутити три наперстки: під якою з них кулька? Наперсток перший – "референдуми"; другий – мобілізація ("могілізація"); третій – "ядерка". У цьому "бермудському трикутнику" трьох наперсток всі три теми хороші – взаємопов'язані і випливають одна з одної. Так, "референдуми" потрібні для ядерного шантажу — мовляв, захищатимемо "російську Херсонщину" та "російське Запоріжжя". І одночасно багато мобілізованих росіян опиниться не на передовій, а десь у "російському Мелітополі" або "російському Бердянську" – з метою утримання "нових територій". Ну а ті херсонські та запорізькі чоловіки від 18 до 60 років, хто отримав паспорт РФ, мабуть, опиниться на передовій. А ті, хто не отримував — швидше за все, отримає повістку трохи згодом — навіть без громадянства. Принаймні, з тих 300 тисяч нових солдатів, про яких спочатку говорив Шойгу (потім виявилося, що нібито йшлося про один мільйон), 80 тисяч передбачається закликати саме в межах цих двох областей. Путін – майстер несподіваних, раптових, точкових ударів. І в ситуації, коли всі розслабилися і втомилися чекати чогось нового, коли Київ відмовився від будь-яких переговорів (крім переговорів про обмін полоненими), він блискавично переграв ситуацію і досяг тактичної переваги: мобілізація почалася відразу ж — у день оголошення, а на підготовку до "референдуму" було дано три дні. Спочатку здавалося, що 21 вересня — це спроба повторити 24 лютого і ще раз ударити Україною з усієї сили! Проте вже наступного дня стало очевидним: це не 24 лютого. Це 19 серпня 1991 року. І тоді, і зараз у Кремлі перемогла партія війни. Щоправда, від тих залишилися в пам'яті лише руки голови ГКЧП Геннадія Янаєва. Багатьом здавалося, що російське суспільство інертне за своєю природою і байдуже дивиться на жахи війни, але до того моменту, поки це не торкнулося його самого — мовляв, добре бути диванним патріотом. Але ось коли за тобою самим прийдуть, коли закличуть "наших хлопчиків", ось тоді терпець урветься – і народ збунтується! Закликали. Не лопнуло. Не збунтувався. Багато різних варіантів пасивно-покірної поведінки та домашнього бурчання. Хаос, плутанина, часто скотиняче відношення мобілізованих. Бурятських чоловіків відловлюють у тайзі. Найпопулярнішим запитом рунету стало: "як правильно зламати собі руку". Поодинокі випадки протесту (за винятком Дагестану, де, здається, почалося!). Самоспалення у Рязані. Іжевський шкільний стрілець-психопат. Ну і за кілька днів із Росії виїхало понад 300 тисяч потенційних мобілізантів. "Референдуми" були придумані, щоб показати, що Україна – це "несправжня держава", "failed state", фікція, безглузде нагромадження органів та інституцій. Але трагедія Росії в тому, що, організовуючи подібні перформенси, вона сама перетворюється на те, чим вважає Україну. Пропонуючи не тільки їй, але всьому людству зіграти в "три наперстки", вона ризикує бути остаточно затягнутою у вир історичного небуття. Пам'ятається, "наперсточники" з'явилися на вокзалах, ринках та інших людних місцях по всьому Радянському Союзу наприкінці 1980-х. Довірливому "лоху" пропонувалося визначити, під яким із трьох наперсток, які активно перемішуються, лежить кулька. Прикол полягав у тому, що під тим наперстом, на яке вказував "лох", кульки ніколи не було – його непомітно підкладали в іншій. Зараз гра в політичні наперстки інша: під наперстки "референдум" та "мобілізація" кульки вже лежать і виймати їх ніхто не збирається. Людству пропонується відгадати – чи є "кулька" під "наперстком" "ядерка" чи це чергові "понти" та "розлучення лохів"? Загалом тепер наперсточна гра стала простіше. Проте ставки зросли до небес — майже як у Гамлета: "To be or not to be?". Джерело: 44.ua
Київ після удару: критичний ризик зупинки водопостачання
На лівому березі Києва фіксують...
Read moreDetails
