Цей аналіз використовує текст Закону України "Про медіа" (№2693 від 27.12.2019, редакція до повторного першого читання), оприлюднений "Детектором медіа" 19.06.2020. Порівняно з текстом, зареєстрованим у Верховній Раді України 27.12.2019, оприлюднений “Детектором медіа” текст має дуже істотні зміни. Водночас треба зазначити, що цей текст наразі не має офіційного статусу і не зареєстрований Апаратом Верховної Ради України відповідно до статті 92 Регламенту ВР. Тому цей текст ще може змінюватися в процесі проходження передбаченої Регламентом Верховної Ради процедури розгляду законопроєкту.
1. Сфера дії закону
Сфера дії, викладена в статті 2 проєкту закону в редакції до повторного першого читання, зазнала незначних змін. Так само визначено, що цей закон регулює відносини, пов’язані з поширенням масової інформації. Він також визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа та засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері.
Так само, як і в першій редакції, дія закону не поширюється на певні категорії осіб – цей перелік майже не змінився, окрім редакційних правок. Водночас істотно змінено ознаки суб’єктів, на яких поширюється цей закон. Зокрема, вилучено ознаку оплатності послуг з території України, доступність сервісів у сегменті UA або УКР.
Наприклад, у новій редакції статті 2 проєкту закону визначено, що його дія поширюється на суб’єктів у сфері онлайн-медіа, якщо:
1) суб’єкт засновано в Україні, має місцерозташування в Україні й редакційні рішення регулярно ухвалюються ним на території України;
2) медіасервіси, які надає суб’єкт, повністю або переважно спрямовані на територію або аудиторію України.
Водночас поширення дії закону відбувається незалежно від реєстрації таких онлайн-медіа, крім випадків, прямо передбачених цим законом. У разі якщо особа поширює онлайн-медіа без здійснення добровільної реєстрації, Національна рада під час визначення, чи є така особа суб’єктом у сфері онлайн-медіа, застосовує критерії, встановлені актом спільного регулювання.
Через внесення істотних змін до статті 1 проєкту закону, що визначає термінологію, сфера дії закону додатково змінюється.
Зокрема, змінено частково або повністю терміни:
масова інформація – інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб;
медіа (засіб масової інформації) – засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, яке періодично чи регулярно виходить у світ під редакційним контролем та постійною назвою в якості індивідуалізуючої ознаки.
2. Статус онлайн-медіа
Законопроєкт пропонує дуже широке визначення онлайн-медіа, згідно з яким цей статус може отримати фактично кожен користувач соцмереж, що регулярно постить інформацію.
Відповідно до визначення в статті 1 проєкту закону:
“Онлайн-медіа – медіа, що регулярно поширює інформацію в текстовій, аудіо-, візуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті або власній сторінці на платформі спільного доступу до інформації, крім медіа, які віднесені цим Законом до аудіовізуальних медіа”.
Окрім того, є ще одне визначення, що міститься в статті 16 проєкту закону:
"Для цілей цього закону суб’єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа, крім суб’єктів, які визначені цим законом як аудіовізуальні медіа".
Таким чином, окрім регулярного поширення інформації, онлайн-медіа повинне здійснювати також деякий редакційний контроль. Однак визначення редакційного контролю в законопроєкті дуже розмите: “редакційний контроль – вирішальний вплив суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа, суб’єкта у сфері друкованих медіа та/або суб’єкта у сфері онлайн-медіа на створення або добір, організацію та поширення відповідним суб’єктом масової інформації” – і не містить жодних критеріїв, за якими б професійні медіа і справжню журналістику можна було б диференціювати від партійних блогерів чи просто користувачів соцмереж.
Отже, статус онлайн-медіа мають не тільки зареєстровані Нацрадою, а й будь-хто, хто здійснює поширення інформації під постійною назвою, іменем, для необмеженого кола осіб. Тобто блогери, користувачі соціальних мереж також підпадають під ознаки онлайн-медіа.
Від незареєстрованих онлайн-медіа не вимагається розміщувати на сайті інформацію про структуру власності (стаття 26 законопроєкту). Ця вимога діє лише для зареєстрованих онлайн-медіа, і визначається вона в частині п’ятій статті 37 проєкту закону. Зокрема, зареєстровані онлайн-медіа повинні опублікувати на своєму сайті такі дані:
"1) офіційну (зареєстровану) назву онлайн-медіа;
2) поштову адресу, телефон, адресу електронної пошти суб’єкта;
3) ідентифікатор онлайн-медіа в Реєстрі".
Онлайн-медіа не підлягають обов’язковій реєстрації, а реєструються в добровільному порядку, відповідно до частини третьої статті 63 проєкту закону:
"3. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до відео можуть зареєструватись добровільно відповідно до вимог цього Закону".
За реєстрацію онлайн-медіа, відповідно до частини одинадцятої статті 63 проєкту закону, сплачується реєстраційний збір:
"За реєстрацію суб’єктів у сфері медіа стягується реєстраційний збір у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений станом на 1 січня року, у якому подається заява про реєстрацію".
Відповідно до частини восьмої статті 65 проєкту закону, суб’єкт онлайн-медіа може продовжувати свою діяльність, зокрема, у разі скасування його реєстрації:
"8. Суб’єкт у сфері медіа, реєстрацію медіа якого скасовано відповідно до цього Закону, зобов’язаний припинити надання відповідного медіасервісу упродовж одного дня з дня отримання повідомлення Національної ради про скасування реєстрації, але не пізніше п’яти робочих днів з дня оприлюднення інформації про це на вебсайті Національної ради. Ця вимога щодо припинення діяльності у зв’язку зі скасуванням реєстрації не поширюється на суб’єктів у сфері онлайн-медіа".
3. Статус журналістів
Зараз в Україні на захист за "журналістськими статтями" Кримінального кодексу може розраховувати ширше коло осіб, ніж те, що пропонується в новому законопроєкті "Про медіа". Відповідно до чинної примітки до статті 345-1 Кримінального кодексу України, статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим ЗМІ, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів.
Наприклад, зараз для підтвердження статусу журналіста не обов’язково мати саме редакційне посвідчення від конкретного офіційно зареєстрованого засобу масової інформації із зазначенням його реєстраційного номера в посвідченні – досить іншого документа, зокрема цивільно-правового договору. ІМІ розробив і пропонував зміни до кримінального законодавства, за якими захищатися мала власне журналістська діяльність, а не “корочка”, що підтверджує статус журналіста.
Згідно з новим законопроєктом “Про медіа”, статус журналіста матимуть лише співробітники офіційно зареєстрованих суб’єктів у сфері медіа (чи ті хто матиме посвідчення професійних чи творчих спілок журналістів).
Безпосередньо основний текст проєкту закону не містить визначення "журналіст". Водночас у пункті 29.18 розділу Х "Прикінцеві і перехідні положення" пропонується внести зміни у визначення "журналіст" у Законі України "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів":
"Журналіст – творчий працівник суб’єкта у сфері медіа, який професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і займається підготовкою інформації для медіа. Статус журналіста підтверджується документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, професійною чи творчою спілкою журналістів. Документ, який підтверджує статус журналіста, має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор у Реєстрі суб’єктів у сфері медіа або найменування професійної чи творчої спілки, фото, прізвище, ім’я та по батькові журналіста, номер документа, дату видачі й строк його дії, підпис особи, яка видала документ".
Чинне законодавство України передбачає ширше коло осіб, які можуть бути журналістами. Зокрема, чинна норма статті 1 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів" визначає:
"Журналіст – творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України".
Відокремлення журналістів від інших осіб не позбавляє громадян права вільно збирати, зберігати й поширювати інформацію, яке гарантовано статтею 34 Конституції України. Проте під час такого збирання, зберігання і поширення інформації звичайні громадяни, що не мають журналістського посвідчення, не можуть мати прав журналіста, передбачених статтею 25 Закону України "Про інформацію". Проєкт закону майже не змінює тексту статті 25 Закону України "Про інформацію".
Цікавим є те, що законопроєкт пропонує внести зміни до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів", визначивши в спеціальній новій статті права та обов’язки журналістів:
"Стаття 11-1. Права та обов’язки журналіста
1. Журналіст має право:
1) під час виконання професійних обов'язків здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
2) безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством;
3) не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону;
4) після пред'явлення документа, який підтверджує статус журналіста, має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом;
5) поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом);
6) відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням;
7) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України.
2. Журналіст зобов’язаний:
1) подавати для поширення достовірну інформацію та дотримуватися вимог Кодексу етики українського журналіста;
2) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;
3) відмовлятися від доручення редактора (керівника медіа) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;
4) представлятися та в разі особистої присутності пред’являти документ, що підтверджує його професійну належність;
5) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.
3. Права та обов'язки журналіста, визначені цим Законом, поширюються на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних медіа, які працюють в Україні".
Чинне законодавство України не передбачало спеціальних обов’язків журналістів, зазначених вище. Впровадження цих обов’язків може підвищити відповідальність і професійність журналістів, відокремивши їх від звичайних дописувачів у соціальних мережах.
Таким чином, зважаючи на це визначення, журналістом може бути лише працівник зареєстрованого медіа, або член творчої / професійної спілки. Працівники незареєстрованих медіа не можуть користуватися правовим статусом журналіста, зокрема правом на акредитацію, на відвідування приміщень суб’єктів владних повноважень тощо. Також працівники незареєстрованих медіа не отримуватимуть правового захисту за кримінальними правопорушеннями проти журналістів, передбачених статтями 171, 345-1, 347-1, 348-1, 349-1 Кримінального кодексу України.
4. Функції державного контролю за онлайн-медіа
Із положень законопроєкту випливає, що Нацрада реагуватиме на порушення законодавства, допущені всіма суб'єктами у сфері медіа, незалежно від того мають вони офіційну реєстрацію чи ні.
Положення розділу VIII проєкту закону "Про медіа" суттєво змінено порівняно з першою редакцією від 27.12.2019. Зокрема, положення цього розділу передбачають можливість реагування Нацради на порушення законодавства суб'єктами медіа. Водночас не визначається, що Нацрада має право реагувати виключно на дії зареєстрованих медіа. Відповідно до частини третьої статті 99 проєкту закону:
"3. Санкціями за порушення вимог законодавства та/або умов ліцензії є:
1) штраф;
2) скасування реєстрації медіа;
3) анулювання ліцензії;
4) заборона поширення онлайн-медіа на території України:
5) заборона поширення іноземного аудіовізуального медіасервісу на замовлення на території України".
Щодо блокування онлайн-медіа, то ч. 7 ст. 99 законопроєкту визначає, що “санкція у вигляді заборони поширення онлайн-медіа на території України застосовується виключно на підставі рішення суду”. Водночас ця санкція застосовується незалежно від того, чи був встановлений суб’єкт, який є відповідальним за порушення, чи ні.
За одне значне порушення на медіа чекає штраф, два значних порушення – подвійний штраф, а от далі цікавіше. Частина друга статті 116 цього законопроєкту визначає, що "вчинення суб’єктом у сфері медіа впродовж останніх 365 днів будь-якого третього значного порушення або грубого порушення, якщо санкції, накладені за перше та друге значні порушення, не були скасовані у визначеному законом порядку, є підставою для застосування щодо третього значного порушення або грубого порушення санкції у вигляді скасування реєстрації, анулювання ліцензії або заборони поширення онлайн-медіа в Україні".
Тобто, три значних порушення – Нацрада може подавати на онлайн-медіа до суду і вимагати заборони його поширення на території України.
Тепер подивимося, що ж зараховано до значних порушень, зокрема для онлайн-медіа. Про це йдеться в ст. 112 законопроєкту "Про медіа", зокрема, це такі порушення, як:
- Контент 18+. Поширення за допомогою онлайн-медіа визначеної статтею 42 цього закону інформації, що може завдати значної шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей поза визначеними проміжками часу (якщо йдеться про трансляцію чи одноразове поширення) або без використання системи умовного доступу (батьківського контролю) (до інформації, що залишається у постійному доступі на вебсайті / сторінці онлайн-медіа). На практиці це означатиме, що онлайн-медіа повинні будуть як мінімум вказувати в заголовках про контент 18+, а як максимум встановити плагіни й прописати коди, щоб під час заходу на новину з інформацією 18+ з'явилося відповідне інформаційне вікно.
- Некоректне маркування реклами. Порушення встановлених Законом України "Про рекламу" порядку поширення (розповсюдження) реклами та спонсорства суб’єктами у сфері онлайн-медіа. Згідно з чинним законодавством, медіа, які розміщують рекламу, повинні маркувати її словами "реклама" або "на правах реклами". На практиці ж таке маркування реклами зустрічається дуже зрідка. Поширеним серед онлайн-медіа є маркування реклами за допомогою слів "новини компаній", "вікно", "PR", "партнерський матеріал" тощо. Згідно з моніторингами ІМІ, таке маркування є насамперед поширеним серед якісних медіа. У середньому онлайн-медіа публікує 5–10 таких матеріалів на тиждень, і кожна така публікація тягне на значне порушення. А три значних порушення – це вже підстава для заборони поширення онлайн-медіа. Можливо, ця норма допоможе онлайн-медіа "відбиватися" від рекламодавців, які вимагають не позначати їхньої інформації як рекламної. Розміщувати джинсу стане дуже ризикованою затією, хоча її й складно довести на практиці, але якщо хтось візьметься і знайде докази, документи, домовленості, це може стати підставою для заборони розповсюдження онлайн-медіа.
- Політична джинса в передвиборчий період. Порушення вимог законодавства України щодо форми, маркування, порядку поширення (опублікування), джерел та порядку фінансування передвиборної агітації, інших обмежень, визначених законодавством для передвиборної агітації в медіа під час виборів та референдумів, а також порушення вимог законодавства України щодо участі медіа в інформаційному забезпеченні виборів та референдуму. Якщо раніше онлайн-медіа дозволяли собі практично ігнорити виборче законодавство, а замовники широко пропонували на ринку "пакети", то тепер з цим буде значно складніше. Відтепер позначкою в "підвалі" сайту, що така-то рубрика належить до передвиборчої агітації не відбудешся – за цим стежитиме регулятор, і маркувати доведеться цілком відповідно до виборчого законодавства.
Варто звернути увагу, що норми статті 116 проєкту закону про три значних порушення не узгоджуються з іншими нормами законорпоєкту. Зокрема, стаття 99 проєкту закону передбачає таку процедуру заборони поширення онлайн-медіа:
"Заборона поширення онлайн-медіа на території України, відповідно до цієї статті, реалізується:
1) для суб’єктів у сфері онлайн-медіа, що надають доступ до своїх сервісів через вебсайт з доменним ім’ям, зареєстрованим у домені UA. або УКР., – шляхом зобов’язання відповідного реєстратора доменних імен зупинити надання послуг з реєстрації та супроводу щодо відповідного доменного імені вебсайту суб’єкта у сфері онлайн-медіа та зобов’язання постачальника послуг хостингу (якщо він є резидентом України), що надає послуги і (або) ресурси для розміщення відповідного вебсайту (сторінки), припинити надання таких послуг і (або) ресурсів;
2) для суб’єктів у сфері онлайн-медіа, що надають доступ до своїх сервісів на вебсайтах, зареєстрованих в інших доменних зонах, але розміщених на телекомунікаційному обладнанні провайдерів (операторів) телекомунікацій на території України шляхом зобов’язання відповідного провайдера (оператора) обмежити доступ користувачів до відповідних вебсайтів;
3) для суб’єктів у сфері онлайн-медіа, що надають доступ до своїх сервісів на вебсайтах, зареєстрованих і розміщених на телекомунікаційному обладнанні провайдерів (операторів) телекомунікацій за межами території України, – шляхом зобов’язання провайдерів (операторів) телекомунікацій обмежити доступ користувачів до відповідних вебсайтів;
4) для суб’єктів у сфері онлайн-медіа, що надають доступ до своїх сервісів через платформи спільного доступу до інформації – шляхом зобов’язання власника платформи спільного доступу до інформації (в тому числі – іноземного) обмежити доступ до відповідної сторінки (профілю) онлайн-медіа".
Стаття 112 проєкту закону визначає, що основним засобом реагування на порушення законодавства з боку онлайн-медіа є штраф:
"5. За грубі порушення до суб’єктів у сфері онлайн-медіа застосовується штраф у розмірі від 10 до 15 мінімальних заробітних плат на день вчинення порушення.
За значні порушення до суб’єктів у сфері онлайн-медіа застосовується штраф у розмірі від 5 до 10 розмірів мінімальних заробітних плат на день вчинення порушення.
За незначні порушення до суб’єктів у сфері онлайн-медіа застосовується штраф від одного до п'яти розмірів мінімальних заробітних плат на день вчинення порушення".
Варто звернути увагу, що передбачена статтею 112 відповідальність щодо значних і грубих порушень, судячи з тексту проєкту закону, поширюється також на незареєстровані онлайн-медіа.
Загалом, підбиваючи підсумок, можна зазначити, що редакція проєкту закону до повторного другого читання істотно змінена. Багато технічних і структурних неузгодженостей виправлено. Щодо онлайн-медіа чітко виписано добровільний порядок реєстрації і можливість продовження інформаційної діяльності в разі скасування реєстрації. Водночас норми проєкту закону, що передбачають державний контроль Нацради за онлайн-медіа, зокрема незареєстрованими, можна вважати перевищенням необхідного рівня державного контролю.
Источник: imi.org.ua
