Одеситка Людмила Белінська отримала звістку, що її чоловік-військовий загинув у боях з окупантами, однак за десять днів дізналася, що він живий і перебуває у полоні. Відважна жінка провела справжню "спецоперацію" і викрала коханого з російського полону у тоді ще окупованому Херсоні.
Нині Руслан Белінський відновлюється після тяжких поранень – заради дружини та двох улюблених донечок. Неймовірну історію порятунку подружжя розповіло журналістам ТСН, інформує UAINFO.org.
Людмила Белінська пригадує, як їй зателефонували та сказали, що її коханий Руслан загинув у бою під Херсоном.
"Ваш чоловік – герой, він загинув, привеземо за день-два. Я кажу це точно він? Так! Три свідки, які бачили, як пробило голову наскрізь, не виживають люди від такого поранення", – пригадує вона ту страшну розмову.
Тоді, пояснили їй, витягти тіло Руслана не вдавалося через щільні ворожі обстріли, однак побратими спробують забрати його, щойно це вдасться. І порадили готуватися до похорону.
Однак Руслан, як дізналася згодом Людмила, не загинув. Коли його дружині сповіщали про його смерть, поранений у голову воїн лежав в окопі в селі Олександрівка на Херсонщині.
Читайте також: Питали, де ховається Бандера, та били струмом: український священник розповів про 70 днів російського полону. ВІДЕО
"Мене відтягнули до окопу, щоб мене не переїхала техніка. В окопі я лежав три дні", – пригадує чоловік.
Там його й знайшли місцеві, які після того, як стихли бої, обходили окопи у пошуках поранених захисників.
"Вони почули, що я хриплю і мене дістали. Мене поїли яйцями та молоком", – розповів Руслан.
Воїна жителі Олександрівки деякий час ховали у господарській будівлі. Але йому стрімко ставало гірше, він періодично втрачав свідомість через рану у голові. Тож місцеві чоловіки вирішили відвезти його до лікарні. Однак по дорозі їх перепинили окупанти.
Виявивши в автівці у місцевих українського воїна, загарбники забрали його і відвезли у СІЗО. Звідти ж переправили до лікарні у Херсон. Там Руслана допитував один з російських капітанів.
"Він мені пропонував перейти на їхній бік, я вибрав полон", – розповів воїн.
До палати Руслана загарбники приставили конвой. Коли ж йому провели операцію, охорону дещо послабили, адже переконалися, що Руслан не втече: через ураження мозку він не міг звестися на ноги.
Херсонські нейрохірурги у ході операції почистили рану і видалили частину черепа.
"Через те, що я 10 днів пролежав без медичної допомоги, пішла гематома, загноєння, довелося видаляти частини кістки, через це такі проблеми", – розповів Руслан.
Там, у лікарні, він згадав номер телефона дружини. Саме завдяки цьому через десять днів після звістки про загибель чоловіка Людмила від херсонських лікарів дізналася, що він живий, але перебуває у тяжкому стані.
Читайте також: "Голими змушували танцювати": полонений окупант розповів про збочені "розваги" російських командирів
Людмила пригадує, що постійно перебувала на зв'язку з лікарем у Херсоні. Знала, що ситуація у місті погіршується, що виїхати з окупованої території чи заїхати стає все складніше, а з медикаментами почалися перебої. Коли ж після російського псевдореферендуму у вересні у захопленому облцентрі відключили український зв'язок – Людмила зважилася їхати у Херсон.
Вона пригадує, що найбільшою проблемою для неї тоді були пошуки перевізника. Потрібна була людина, яка не лише знає місцевість, але й погодиться через десятки блокпостів перевести важкопораненого українського військового. І зрештою Людмила таку людину знайшла.
Людмила змогла попередити Руслана, що їде – і він не знаходив собі місця від тривоги упродовж днів очікування.
"Немає і немає, я не знаю, що думати й тут відкриваються двері. В мене сльози на очах, я плакав", – пригадує Руслан момент зустрічі.
Людмила наголошує, що не змогла б врятувати коханого, якби не відчайдушність херсонських лікарів. Вони тримали з нею зв'язок і виписали довідку, що Руслан травмувався в наслідок аварії, а не на полі бою.
"Зробили дві виписки – для наших і одна, для росіян, що це ДТП", – розповіла жінка.
Щоб вийти з лікарні, Руслан та Людмила чітко дотримувалися порад небайдужих херсонців. На чорному вході їх чекала автівка, а за кермом машини був чоловік місцевої масажистки, яка приходила до Руслана до лікарні. Неабияк ризикуючи, він довіз подружжя до поромної переправи, де на них чекали українські перевізники. Далі були десятки російських блокпостів, де доводилося демонструвати довідку про ДТП. На щастя, окупанти не заморочувалися її ретельною перевіркою.
Те, що все вдалося, Людмила зрозуміла на першому блокпості українських воїнів. Додому вони повернулися 13 вересня, у День народження Руслана.
Читайте також: "Сесії денацифікації" та "дзвінок Путіну": комісія ООН розповіла, як росіяни катують полонених
Нині Руслан з дружиною щодня їздить до реабілітаційного центру. Він вже має прогрес: чоловік, який після порятунку не міг навіть за допомогою інших ступити й кроку, нині поволі пересувається сам з ходунками.
"Я був в паніці, мені було тяжко змиритися, що я безпомічний", – розповідає чоловік.
Руслан продовжує наполегливо тренуватися. У нього через пошкодження мозку порушена моторика рухів. Але м'язам дають щоденне навантаження, аби мозок згодом згадав, як кінцівками посилати правильні імпульси.
"Організм буде використовувати резерви й здорові частини мозку візьмуть на себе функцію пошкоджених. Нейропластичність – це дуже складний процес", – зазначили в реабілітаційному центрі.
Чоловік прагне для початку почати хоча б самостійно пересуватись квартирою.
"Я для цього все роблю, я тренуюся. Перший крок мені дає надію на майбутнє, що я зможу ходити", – переконує Руслан.
І він неодмінно досягне своєї мети та стане на ноги – заради коханої та двох донечок.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
