Геловін вже минув, але його дух з нами, адже таємниці приваблюють у будь-яку пору року.
Столиці є що запропонувати любителям містики, ми в 44.ua в цьому вкотре впевнились. Отже, помандруємо містичним Києвом, якраз сьогодні вдень був повень (хоч його і не було видно).
Лиса гора
Власне, у нас не одна Лиса гора, але най-най- вважають ту, що на Видубичах.
У прадавні часі тут було поселення трипільської культури. Сучасні археологи знайшли культурні шари, переміщені під час будівництва або Київської фортеці, або Лисогірського форту.
Вважається, що хан Батий при захопленні Києва у середині XIII ст. поховав тут живцем близько тисячі людей. Ці люди знайшли прихисток в печерах після захоплення столиці ордою. Батий вирішив не викурювати їх, а замурувати входи в печери. Частина цих печер досі не вивчена.
За часів Петра І тут при будівництві Київської фортеці вбили близько 3 тис. кріпаків.
На початку XX століття, також при Російській імперії, на Лисій горі влаштували місце страти державних злочинців: на галявинах гори стояли шибениці. Тут же їх і ховали.
У наші часи Лиса гора має майже той же вигляд, як і сотні років тому, та статус природного парку. Тут нема ознак сучасної цивілізації, зате є язичницьке капище, вівтарі і величезний ідол бога Перуна.
А ще тут водяться кілька червонокнижних видів кажанів. Де ж ще, як не тут?
Замкова гора
Ще одна містична київська гора – Замкова. Її теж інколи називають Лисою, але до "офіційного" переліку вона не входить. Розташована на Подолі, біля Андріївського узвозу.
Дослідження археологів показують, що Замкова гора була заселена ще наприкінці ІІІ тисячоліття до н. е. і вже тоді використовувалась для різного роду обрядів. Є припущення, що тут була резиденція князя Кия, а потім вже він збудував укріплення на Старокиївській горі, яке і дало початок Києву.
У ІХ-Х стст. тут був заміський князівський палац, а з XIV до середини XVII ст. – Київський замок, одна з наймогутніших фортець Подніпров'я на той час. Спочатку тут жив литовський воєвода, потім – ставленики Речі Посполитої. Замок витримав навалу Золотої Орди, зате не витримав атаку співвітчизника: він був зруйнований військами Богдана Хмельницького.
У 1840 р. на горі розташувався Флорівський монастир – і почались поховання… Згодом вся гора фактично стала елитарним кладовищем, на якому ховали представників аристократії Подолу. Напівзруйновані старовинні могили та родинні склепи тут можна побачити і досі.
Щекавиця
Ця гора, що входить до списку "лисих" (у сенсі містики), розташована над Подолом. Знаходиться фактично на одній лінії з Замковою горою, третя в цій лінії – Юрковиця.
Названа на честь одного з засновників Києва – Щека. Так ця гора називалась вже у часи Володимира Мономаха. Вона має ще одну назву – "Місто мертвих". Так, саме у "Місті мертвих" кияни збирались влаштувати оргію перед ядерним ударом. Бо у киян все добре з почуттям гумору.
Саме тут змія у 912 р. вкусила київського князя Олега – і його тут поховали. Біля підніжжя гори розміщені інші поховання дохристиянського періоду VIII-IX століть.
У кінці XVIII ст. на горі заклали кладовище. У тодішньому Київі воно було найголовнішим. Спочатку тут ховали жителів Подолу, померлих від холери у 1771-1772 рр. Потім стали ховати заможних міщан, чиновників, військових, іконописців, професорів…
У 1900 р. цвинтар закрили, але бували поодинокі випадки до 1928 року, коли вже панували совєти. Вони-то з цвинтарем і розправились. Десь у 1935 р. більшість поховань, а також церква і цвинтарні ворота були знищені. Заради чого? Заради будівництва "парку розваг". На місці церкви зараз радіовежа.
Деякі поховання ще можна було побачити у 1960-х, але зараз ні. Зараз є тільки містична атмосфера.
Підземна в’язниця НКВС
З гір спустимось під землю. У центрі Києва, на території вищезгаданої Київської фортеці, є секретна в’язниця НКВС.
Збудували її аж ніяк не совєти – в'язниця з’явилася на мапі підземних об’єктів Києва ще у 1818 році. Вона входила до комплексу Нової Печерської фортеці. Але чекісти, як прийшов їхній час, оцінили її, бо шансів втекти звідти не було.
Коли у 1980 роки будували станцію метро "Печерська", всі лази у в'язницю затопили ґрунтові води. Тому це місце знайшли відносно недавно, вже у двотисячних роках.
Крім власне камер, за СРСР тут збудували систему коридорів для переміщення військ. Можливий був навіть двосторонній рух транспорту. Дигери побачили там величезну трубу та кріплення для вагонетки всередині неї, а також великі цистерни. Вважається, що за допомогою вагонеток чекісти вивозили тіла ув’язнених просто в Дніпро. В цистернах же могла бути кислота – теж для того, щоб позбуватись тіл.
Ймовірно, в'язниця діяла до смерті Йосипа Сталіна у 1953 році. Над в'язницею совєти будували житлові будинки. Наприклад, у тридцятих звели два гуртожитки для працівників заводу "Арсенал".
До речі, ця в'язниця є одним з популярних маршрутів підземних екскурсій, про які ми писали.
"Дім невтішної вдови"
…або особняк Аршавського – памʼятка архітектури, побудована у 1907 р. на Липках (вулиця Лютеранська, 23).
Спочатку, у кінці XIX століття, тут був дерев'яний будинок, зведений за наказом колезького радника Андрія Гербаневського. У 1905 р. садибу придбав полтавський купець Олександр Сергійович Аршавський – і задумав все змінити. У садибі облаштували водогін, опалення та каналізацію, а замість дерев'яного одноповерхового з'явився кам'яний двоповерховий будинок з балконами та арочними вікнами. Над одним з балконів головного фасаду вирізали монограму "СА" (вважається, що це означає "Сергій Аршавський").
Але містика почалась не за Аршавського. У 1913 р. будинок придбав купець Товій Апштейн. Двом його синам підійшла вищезгадана монограма, бо їх звали Самуїл і Соломон Апштейни.
У купця була дружина на ім’я Груня (Труня). І от вона-то і є "невтішною вдовою".
У 1917 р. Апштейн помер від хвороби, а вдова ще два роки мешкала в цьому будинку з родиною сина. Вона дуже тяжко переживала смерть чоловіка. За легендою (або за спостереженням слуг), вона почала розмовляти з покійним Товієм, і враження було таке, що їй відповідав.
Вважається, що саме вдова заповідала встановити на будинку маскарон з її обличчям. Очі на маскароні зроблені таким чином, що, коли йде дощ, "вдова" плаче. Якщо в тиші підійти впритул до будинку та уважно прислухатись, можна почути шепіт Товія та Груні, каже міська легенда.
За СРСР особняк, звісно, націоналізували, і тут розміщувались різні урядові заклади. Після здобуття Україною незалежності "Дім невтішної вдови" став однією з київських резиденцій президента.
Ми маємо Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua". Не забувайте підписуватись та читайте новини.
Джерело: 44.ua
