Росія активно готується до проведення так званих референдумів на захоплених територіях на півдні України. Зокрема, днями гауляйтер Запорізької області Євген Балицький заявив про початок підготовки до "голосування". Усі ці розмови призвели до нещодавньої заяви Зеленського: буде референдум – не буде переговорів. У кремлі одразу ж цинічно заявили, що вони тут ні до чого.
Чому ж референдуми окупантів в Україні не мають сенсу, чому путіну так потрібні переговори і як російська влада стала заручником своєї пропаганди – своєю думкою в ефірі Апостроф TV поділився російський політолог Дмитро Орєшкін, інформує UAINFO.org.
Щодо референдумів, то для російської громадської думки це взагалі не тема. Війна – так. Але як свідчать соціологічні дослідження, навіть війна починає хвилювати людей набагато менше, ніж раніше. Раніше близько 70% говорили, що це головна подія, з якої вони починають день. Тепер цей показник відсотків на 20 нижче. Це погана ознака, тому що тепер "переможних" новин, які підтримують путіна, новин, які лестять самосвідомість російського телеглядача, стає дедалі менше. А референдум… Усі розуміють, що намалюють, що хочуть.
Читайте також: Росія провалила підготовку резервістів для війни проти України, – СтратКом
Мені не дуже зрозуміло, навіщо вся ця бадяга потрібна путіну. Але оскільки він все ж формальний юрист і звик до вивернутого навиворіт права, напевно, він буде говорити, що така воля народу. Хоча з суто формальної точки зору, це взагалі не має жодного юридичного значення. Який референдум може бути, якщо половина населення розбіглася? Чию думку формулюватимуть люди, які прийдуть чи не прийдуть на цей референдум? Це перше.
Друге. У будь-якій серйозній юридичній практиці прийнято, що референдум готується щонайменше три місяці, а частіше навіть більше. У росії, здається, останнім часом термін знизили до двох місяців. Але якщо його оголосили у середині серпня, а провели в середині вересня, це означає, що учасників референдуму взагалі ні в грош не ставлять. Ну якщо тебе справді цікавить думка народу, то дай цьому народу щонайменше три місяці, щоб вислухати різні точки зору, сформувати якусь свою позицію та якось її озвучити у процесі голосування. Ні, не треба, навіщо – однаково цифра буде намальована, тож вам не треба більше місяця до цього референдуму готуватися, все й так зрозуміло.
Ну і нарешті, хто рахуватиме? Ось ці виборчі комісії, які будуть зліплені на колінках. Я думаю, що значна частина колишніх членів виборчих комісій у цьому псевдореферендумі брати участь не захочуть, тому що вони розуміють, що вилами по воді написано воєнне майбутнє цього регіону. І коли українські війська повернуться, а твоє прізвище записано як організатор референдуму, тобі доведеться бігти в росію разом із військами, що відступають, покинувши житло, господарство та все інше. Охочих на це мало. Тому рахувати голоси, швидше за все, будуть привезені з росії люди. Або принаймні контролювати цей підрахунок, щоб отримати гарантовано правильні результати. Тому, звичайно, це такий зоопарк, навіть гірший, ніж традиційні російські вибори, і навіть гірший за так званий референдум у Криму.
Читайте також: Незабаром на фронті очікуються "дуже гострі події" – ГУР
Що стосується бажання росії розпочати переговорний процес, я думаю, що, виходячи з інформації, яку путін отримує від своїх джерел, а саме від ФСБ, стає зрозуміло, що з'явилися ознаки втоми. Це навіть нам видно з боку. Визначилися ознаки втоми серед російського населення, з'явилися ознаки роздратування та втоми серед середніх верств російської номенклатури та еліт. Путін веде війну, дає відсіч Сполученим Штатам, він на білому коні, такий орел, принаймні по телевізору. А розгрібати конкретні неприємності, коли в тебе немає грошей, а необхідно населення лікувати, вчити, водити на роботу, захищати від безробіття тощо – якраз увесь цей бруд, усі незручні проблеми доводиться вирішувати номенклатурі середнього рівня. І вона теж починає ставити собі запитання. Це все ж люди не дурні, вони вміють аналізувати ситуацію. Вони розуміють, що війна затягнулася і президент не все робить правильно.
Такі непрямі ознаки призводять до того, що путін розуміє необхідність у перепочинку. Звідси й танці зі Шредером, звідси й танці із президентом Туреччини Ердоганом. Звідси й дозвіл Україні продавати хліб, що з погляду путінської стратегії неправильно, бо він же хоче взяти світ за горлянку, аби той перестав підтримувати Україну. А тепер він таки був змушений дозволити продаж хліба, що і Україні корисно, і світові корисно, і послаблює деякі занепокоєння. Принаймні голод йому не загрожує.
Ці сигнали з боку путіна – цілком однозначні – про те, що він готовий до переговорів. Він готовий до них, тому що відчуває втому у своїй країні. Що це означає? Чи потрібен йому перепочинок на кілька місяців, чи він уже вирішив, що вистачить – те, що відтяпали, збережемо, а решту не потрібно, бо просуватися не дуже виходить? Ми цього не знаємо і не дізнаємось. Але сигнали вони надсилають, і Медведєв уже сказав, що ми готові до переговорів із позиції сили, з нашої позиції.
Та все це оформлення треба відкидати: з нашої позиції, не з нашої, з позиції сили чи не з позиції сили. Це все маскування. А факт у тому, що до переговорів вони готові. Отже, у них щось підгорає.
Інакше – навіщо? Якщо у тебе все добре, будь ласка, роби переможний марш, забезпечуй "денацифікацію", "демілітаризацію" та інші поставлені цілі. Очевидно, що цілі не виконуються, отже, у Кремлі задумалися. Я так розумію, президент України пан Зеленський абсолютно правильно читає цей сигнал, хоча зрозуміло, що Україні набагато більше не солодко, порівняно з росією, і звичайно їй значно болючіше це переживати. Та як на мене, Україна розуміє, що за нею правда. Відповідно, перемога буде за нею. Тому не Зеленський просить про переговори і надсилає такі сигнали, а путін. І ви розумієте це так, як розумієте. Зеленський повинен говорити: "Буде референдум – не буде вам жодних переговорів, далі один одного мочитимемо". Тим більше, що Зеленський має непогані перспективи. Він зумів стримати наступ, він зумів забезпечити надходження нових видів озброєння з Європи. Там теж бочка не бездонна, там також є втома, і це теж треба враховувати. Мені здається зараз, як це не дивно звучить, перспективніша позиція у пана Зеленського, ніж у пана путіна.
Коли російська влада виправдовує війну словами: "Нам не залишили вибору" – це вже певна втрата адекватності. Вони справді сформували якусь віртуальну картинку світу, у якій самі живуть, і так часто повторюють ці слова, що починають самі у власну пропаганду вірити. Це погана ознака, нічим добрим таке отруєння власною пропагандою не закінчується для політичних діячів. Зокрема, путін так багато говорив про те, що в нього друга за потужністю армія, а може і найкраще озброєна армія у світі, що він сам у це повірив. В результаті, ось уже півроку тупцює в кривавій лінії на території України, не маючи можливості просуватися вперед так, як хотілося б.
Що стосується Медведєва, то хто повірить, що Грузію примусили до миру, що Грузія готова була напасти на росію? Це виглядає не правдоподібніше, ніж сталінські ігри 39-го року, коли чекісти обстріляли прикордонну заставу в Майнілі і звинуватили в обстрілі Фінляндію. У Фінляндії 3,5 млн осіб населення, у СРСР – 200 млн осіб. І ось, фінська воєнщина, гуркотячи чоботями, прагне розв'язати війну з Радянським Союзом. Або так само мілітаризована Грузія, у якої з ікол тече шалена слина, поспішає розірвати бідну росію, свого північного сусіда. І бідна росія "змушена" примусити цю Грузію, що розлютилася, до миру. Якщо це для когось працює, то лише з-поміж секретарів пана Медведєва. Всі інші розуміють, що це навіть не блеф, а просто струс повітря.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
