Закон вовків робить Україну приреченою

94

Після того, як минуло перше отетеріння й настав час тверезого оцінювання, запитаймо себе, а що в сухому залишку? Дарницький районний суд за позовом Віктора Медведчука заборонив документальну книжку Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса… Та невже? Заразісінько!

Про це для "Тижня" пише Юрій Макаров, повідомляє UAINFO.org.

Щойно новина про вердикт пролетіла мережею, за лічені хвилини було розпродано залишки накладу, видавництво Vivat терміново додруковує. Поки апеляція, поки ухвала набуде або не набуде чинності, "Справа Василя Стуса" неминуче стане мегабестселером.

Із Віктором Медведчуком завжди так: хоче одного, добувається протилежного. Ось і тепер: хотів показово покарати, натомість забезпечив опонентам вражаючу хвилю вдячності й підтримки звідусіль. Сподівався знищити образливі згадки про себе, а отримав нечуваний розголос. Схоже, ображений юрист психологічно перебуває в доцифровому світі чи в добі початку своєї кар’єри: нині неможливо припинити обіг будь-якого небажаного тексту, тим паче запроторити кривдника в Сибір, либонь не в Росії живемо.

Читайте також: Юрист: Судова система – ракова пухлина на тілі України

Стосовно Віктора Володимировича, то особисто питань немає: це специфічний тип свідомості й екзотичний різновид моралі, вивчати весь можливий антропологічний діапазон на його прикладі мені шкода часу. Стосовно ж його як активного учасника поточного політичного процесу, цікаво було б дізнатися, яку частину впливу та грошей йому забезпечує тіньова бізнесова імперія, сформована ще за Кучми, а яка обумовлена субвенціями з держави-агресорки, проте це вже давно питання не журналіста, а, перепрошую, СБУ (смайлик). Одне зрозуміло: попри необмежені ресурси наш герой є персонально другим за ефективністю фактором гуртування українців (перший – його кум), і в цьому сенсі він, безумовно, комічний персонаж.

Вахтангові Кіпіані може бути трохи образливо, що його праця стала сенсацією не завдяки своїй якості (хоча на це заслуговувала), а через скандал, однак такі вже реалії часу. Хай там як, книга зовсім не про "підтримуваного держбезпекою безвідмовного адвоката", "шістку комуністичної системи", який "фактично підтримав звинувачення" й "розпинав поета" (у лапках – формулювання, які є неправдивими, на думку судді Марини Заставенко), а про самого Василя Стуса, про його талант, переконання та незламність. Знову-таки, не хотілося б, аби поет, згідно із сучасними звичаями, перетворився на поп-ікону, краще люди частіше читали б його самого й отримували ін’єкцію сили духу. Проте шлях до цього веде через територію масової культури з її хайпом, лайками й перепостами, приймімо це як даність.

Сумніше, що в Україні взагалі можливі такі вироки, такі судді й такі суди. Ця біда переслідує нас від початку незалежності, і без наведення ладу тут держава приречена. Держава – передусім машина із забезпечення справедливості, інакше це група за інтересами, де кінцеве слово належить суддям Вовкам. Не хочу сказати, що кожен без винятку суддя людині вовк. Є чимало таких, хто всупереч правилам корпорацій і спокусам, що їх стороннім важко уявити, сумлінно виконує свій обов’язок, але розкажіть про це Андрієві Антоненку та Юлії Кузьменко.

Читайте також: КСУ знищив співпрацю із МВФ, Зеленський має піти – Фурса

Перший природний імпульс – люстрація цілої гілки влади: розігнати всіх до дідька та призначити нових. Ні, так не працює. Як відомо, в Україні й без того 30% суддівських вакансій незаповнені. Люди чекають на вирішення своїх справ роками, а це не лише зайві місяці перебування під вартою для звинувачених (але не засуджених, отже, формально невинних), а й банальні побутові проблеми: господарські, спадкові, майнові. До того ж професія – саме професія! – судді вимагає найвищої кваліфікації, це вам не патрульних із вулиці набирати.

Боюся, таки доведеться просуватися крок за кроком, поступово й обережно, а процес реформи судоустрою триває від 2016 року, і кінця йому не бачно. Зараз уже п’ятий місяць чекають ухвалення президентського законопроєкту №3711, позначеного як пріоритетний і вже схваленого Венеційською комісією, а це лише початок чергового етапу трансформації. Про всяк випадок зазначу: 16 членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України мають обирати на відкритому конкурсі комісією за участю самих представників суддівського корпусу й – увага! – міжнародних експертів.

Я хотів лише зайвий раз нагадати про одну сторінку вітчизняної історії, а саме про так зване Магдебурзьке право, яке в різні часи мало 235 (!) міст і містечок у межах сучасної України. А воно передбачало не лише процедури самоврядування, а й найвищу судову інстанцію для кожного населеного пункту – магістрат німецького міста Магдебург. Може, попросимо Її величність, щоби Високий суд юстиції в Англії (скорочено – Високий суд Лондона) узяв нас під свою опіку? А то я втомився соромитися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube