Це страшний текст, тож не читайте його, якщо маєте слабкі нерви.
Ми маємо в Україні потрійну кризу: медичну, економічну та політичну. "Ідеальний шторм", про який багато йшлося.
Медична криза всім зрозуміла, про неї всі говорять: епідемія палає у глобальному масштабі, і хоча цифри по Україні поки що помірні, але це через брак тестів, а не через малий масштаб поширення захворювання. Звичайно, важко залишатися спокійним, коли гинуть тисячі людей. Різні країни застосовують різні стратегії, але яка з них найкраща, буде зрозумыло тільки по завершенні. Важливо розуміти, що вибір стратегії сильно залежить від можливостей національної системи охорони здоров’я та особливостей національної культури (поведінкових стереотипів), а також спроможності інших державних інституцій. Не будь-який сценарій в будь-якій країні можна реалізувати – наприклад, китайську стратегію (тотальний карантин плюс сильна державна підтримка) нереально втілити в Україні.
Економічна криза, на мій погляд, для України є страшнішою за медичну. Непрофесійні спроби стримати епідемію (карантин замість тестувань ы примусової обсервації прибулих із заражених зон) сильно вдаряють по економіці, і кожен день карантину зменшує шанси вийти із кризи з помірними втратами. Не забуваймо, що в економічну кризу занурився весь світ, а Україна залишається маленькою відкритою економікою. Мільйони людей втратять роботу (не лише економіка послуг, а й сировинний експорт, ІТ-експорт, будівництво, транспорт тощо; цей спад хвилями розійдеться по інших секторах, а ще й заробітчани не матимуть шансів повернутися в Європу), плюс кілька мільйонів самозайнятих будуть позбавлені джерел існування. Надходження до бюджету впадуть катастрофічно, а недолугі спроби вибити гроші з тих, хто залишився "живим", доб’ють економіку остаточно. Сотні тисяч голодних вийдуть на вулиці, ігноруючи карантин і надзвичайний стан. Стрімко зросте злочинність. Стрімко зросте кількість смертей через голод і нестачу ліків. Загинуть не десятки, а сотні тисяч.
Політична криза є страшнішою за економічну й медичну. Намагання швидко подружитися з Росією (і тим паче взяти в неї гроші, яких не дасть МВФ, бо президент боїться образити Коломойського) перетворить країну на зону справжньої громадянської війни, і Росія скористається цим шансом для повномасштабної агресії, як це було сто років тому. Кінець української державності призведе до тих самих наслідків, що й попередні руйнації. Загинуть не сотні тисяч, а мільйони.
Тільки не кажіть, що цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи. Українська історія вже бачила подібні події.
Читайте також: Україна на порозі "надзвичайної держави" Зеленського й Авакова
Вершники апокаліпсису по одному не ходять.Нині до нас прибули вже троє. Не виключено, десь поруч блукає і четвертий, якого ми ще не бачимо.
Що робити?
По-перше, усвідомити, що ми не можемо однаково ефективно битися на трьох фронтах.
По-друге, зрозуміти, хто є найстрашнішим ворогом. Найстрашнішим ворогом із трьох прибулих вершників апокаліпсису є війна. Якщо на наших теренах запалає масштабна війна, буде вже неважливо, що відбувається в економіці та як розвивається епідемія, бо в обох сферах ми вже будемо безсилі.
Це означає, що ми всі маємо об’єднатися проти найбільшого ворога. І не допустити будь-яких дій владних чи опозиційних політиків, які ведуть до війни. Було би слушно оголосити те, що Блаженніший Святослав, глава і отець УГКЦ, назвав "політичним карантином" – не робити зараз жодних політичних кроків, які здатні посилити соціальну напругу та викликати протистояння, які здатні зруйнувати єдність нації проти двох інших вершників апокаліпсису. Ту ж саму ідею висловлювали представники громадськості. Українці нині мають шанс об’єднатися проти економічної кризи й епідемії, які б’ють по всіх, не розбираючи мови, віри, політичних прихильностей і навіть особистих геополітичних уподобань. Це момент істини для всіх політиків. Всі, хто схибить на цьому моменті істини, залишаться на згарищах історії.
(Але для цього доведеться образити Коломойського, прийнявши закон про неповернення націоналізованих банків, необхідний для отримання допомоги від МВФ та інших кредиторів і донорів. Для того доведеться образити Путіна, припинивши так званий "мирний процес". Втім, Путінові й самому найближчим часом буде чим зайнятися.)
По-третє, ми мусимо оголосити економічне відновлення найбільшим пріоритетом країни. Слова про те, що найбільшим пріоритетом є не економіка, а життя людей, лунають недолуго в устах тих, хто не розуміє, як вплине на епідемічну ситуацію нестача коштів на ліки та їжу. Водночас ці слова звучать цинічно в устах тих, хто набиває кишені під час кризи (а таких вже бачимо чимало).
Зараз очільники держави намагаються взяти в різних міжнародних партнерів великі гроші під приводом боротьби з епідемією. Ці гроші Україні дадуть – не тому, що нас дуже люблять, а тому, що уражена епідемією і хаосом країна є загрозою для сусідів. Витрачання цих коштів буде відбуватися в ручному режимі, бо нема часу на тривалі встановлені процедури. Це створює надзвичайні можливості зловживань. Мародери у владі вже націлилися на ці гроші. Можливості громадського контролю обмежені карантином. Лише політики можуть щось контролювати. Це для них момент істини номер два. Всі, хто схибить на цьому моменті істини, ризикують зустрітися із судом вулиці, який не зважає на процедури та адвокатів.
Читайте також: Ідеальний шторм: сім нищівних хвиль, до яких має бути готовим наш човен
Потрібно оголосити відновлення економіки найбільшим пріоритетом – і діяти відповідно.
Дві основні економічні парадигми, трохи спрощуючи, рекомендують виходити із кризи шляхом збільшення втручання держави в економіку або шляхом зменшення. Збільшення втручання вимагає "залити кризу грошима", але для цього треба їх мати – із цим проблеми. Зростання дефіциту бюджету і так уже гарантоване, а додатково надруковані гроші швидко з’їсть інфляція. Це можуть собі дозволити багаті країни. Бідна країна може собі дозволити лише адресну допомогу тим, хто не може вижити самотужки.
Головним пріоритетом економічної політики має стати збільшення економічної свободи для тих, хто може вижити самотужки. Насамперед це стосується мікро-, малого та середнього бізнесів. Кожне збережене робоче місце, кожне нове створене робоче місце – це мінус одна людина у величезній черзі за соціальною підтримкою, в якій десятки тисяч людей помруть, не дочекавшись свого часу опинитися біля віконця. Треба зрозуміти нарешті, що в наших умовах малий бізнес – не джерело податків, а джерело зайнятості, соціальної стабільності, самозарадності (знаєте таке слово? це від "дати самому собі раду"), а для мільйонів людей стане способом виживання. Скажу грубо: якщо не хочете купи трупів на вулицях, то дайте людям можливість виживати своєю працею.
Надзвичайна ситуація потребує надзвичайних дій. Україна нині посідає 134 місце у рейтингу економічної свободи (навіть комуністичний Китай 103-й). Ми останні серед країн Європи. Така країна може так-сяк існувати у спокійний час, але не може вижити під час великої кризи. Криза – це час змінитися для людини, компанії та країни. Це час відкинути старі пострадянські ланцюги, що сковують економіку, які ми тягнемо на собі вже скоро тридцять років. Криза – це поворотна точка, після якої пацієнт вмирає або виліковується. Це поворотна точка, після якої країна припиняє існування або демонструє світові економічне диво. (Мапа взята з Economic Freedom Index.)
Заблокувавши найруйнівнішого вершника апокаліпсису (війну) і відігнавши другого (економічну кризу), ми маємо непогані шанси впоратися із третім – із епідемією. Ця боротьба, на жаль, не мине без утрат, і цими втратами можемо стати ми самі або наші близькі. Але ті інші двоє вершників набагато, набагато смертельніші. В усіх випадках пріоритетом має стати виживання максимальної кількості людей. Рішення, що рятують десятки тисяч і вбивають сотні тисяч, не мають морального виправдання.
Україна має лише один справжній ресурс – енергію людей. І цю енергію треба вивільнити. Підприємництво і волонтерство – дві педалі нашого велосипеду, на якому мусимо втекти від вершників апокаліпсису.
І не забуваймо, десь причаївся ще четвертий.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
