Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) під час вручення державної нагороди Росії наміснику Києво-Печерської лаври митрополиту УПЦ (Московського патріархату) Павлу (Лебідю) (другий зліва). Праворуч – патріарх Московський Кирило (Володимир Гундяєв). Київ, 27 липня 2013 року
Днями між президентами України та Росії сталася заочна суперечка щодо стану справ "Російської церкви в Україні". Володимир Путін заявив, що в Україні переслідується та навіть знищується Російська церква. Натомість Володимир Зеленський відповів, що в Україні кожен має право ходити до будь-якої церкви.
Із різноманітних заяв, виступів та коментарів самих представників РПЦ, можна зробити висновок, що під переслідуваннями вони розуміють два аспекти: вимога Закону України перейменуватися і вказати афіліацію з Москвою та процес переходів парафій до ПЦУ, який у РПЦ називають рейдерством. Нещодавно я розбирав кейс щодо перейменування, а тому час проаналізувати ситуацію з переходами, пише у своєму блозі на "Радіо Свобода релігієзнавець Дмитро Горєвой, інформує UAINFO.org.
Довоєнна фотографія. Київ, Києво-Печерська лавра, 27 липня 2013 року. Зліва направо: Московський патріарх Кирило (Гундяєв), президент Росії Володимир Путін, митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ (МП) Агафангел (Саввін) та митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ (МП) Лазар (Швець)
Хвилі релігійного пробудження
У незалежній Україні було кілька хвиль того, що називається переходи парафій.
Перша така хвиля відбулася у 1990-х роках. Здобуттю незалежності передували вихід з підпілля УГКЦ, відродження УАПЦ та ухвалення принципово нового, доволі ліберального Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», 30-річчя якого професійна спільнота відзначала минулого тижня.
Читайте також: Українські лаври можуть віддати в управління патріарху РПЦ Кирилу
Тоді, у першій половині 1990-х, відбувалися тектонічні зсуви релігійного ландшафту – РПЦ, що була абсолютним монополістом, доволі швидко втратила значну частину своїх храмів, перетворившись на церкву меншини. Греко-католики намагалися повернути вкрадене в них після війни, а православні автокефалісти, з одного боку, протистояли Московській патріархії, а з іншого – УГКЦ, в яких теж бачили конкурентів. Проте, доволі скоро, вже до кінця десятиліття, ці конфлікти зійшли нанівець і кількість «проблемних точок» була не суттєвою.
Друга хвиля почалася після перемоги Революції гідності, окупації Криму і під час війни на Донбасі. Тоді десятки громад оголосили про вихід зі складу Московського патріархату та переходили до УПЦ Київського патріархату (УПЦ КП). Цей процес не був таким лавиноподібним, як третя хвиля, але мав значний медійний та політичний резонанс.
Окрім того, між першою та другою хвилею були перманентні переходи. Після Помаранчевої революції декілька десятків парафій протягом 2006–2007 років перейшли з Московського патріархату (МП) до Київського патріархату (КП). Відбувалися також «бродіння», найчастіше спричинені особистими конфліктами, між УПЦ КП та УАПЦ. Після приходу до влади Віктора Януковича, а особливо після створення коаліції Партії регіонів із комуністами у Верховній Раді, відбувалися переходи з КП до МП. Причому часто під примусом і часто без відома самих вірян.
Третя хвиля почалася після Об’єднавчого Собору в грудні 2018 року. Її активна фаза тривала пів року – приблизно до травня 2019-го. Тоді до ПЦУ з УПЦ (МП) перейшло близько 600 парафій.
Читайте також: Московська церква становить реальну небезпеку для України та її громадян – В'ятрович
Стенд біля собору Святої Софії, де проходив Об’єднавчий собор, на якому було створено єдину Православну церкву України (ПЦУ). Київ, 15 грудня 2018 року
Зараз, за словами митрополита Епіфанія, кількість парафій, що перейшла, становить – 700. Тобто за два останніх роки, один із яких «ковідний», змінило юрисдикцію близько 100 парафій.
Глава ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній
Різні світогляди
Але тут варто розуміти, що митрополит Епіфаній говорить про так звані канонічні переходи – тобто ті парафії, які з церковної точки зору (у канонічному плані) належать до ПЦУ. Але юридично ще значна частина не завершила процес переходу. Така тривалість процесу зумовлена тим, що дуже часто УПЦ (МП) протидіє переходам в юридичній площині. Там є різні способи: або оскаржувати протокол зборів громади, або заперечувати правочинність рішення про перехід чи вимагати визнати незаконним розпорядження голови ОДА. Проте, в основі усіх цих дій лежить не те, що своя логіка, а своя філософія, своє бачення церкви.
В УПЦ (Московського патріархату) розглядають парафію, як структурну одиницю єпархії, а тому вони й справді вважають, що в них «рейдернули храм». У їхньому світогляді парафія не може самостійно ухвалювати якійсь рішення, кудись переходити. Є єпископ-феодал і віряни-кріпаки.
Читайте також: Дмитро Ярош: РНБО варто звернути увагу на Московську церкву, яка є агентурною мережею Росії в Україні
Юридично вони протягують це наступним чином. До статуту парафії вноситься пункт, що парафіяльні збори скликаються з благословення єпископа. Або, наприклад, що без його благословення не можна ухвалити рішення про зміну юрисдикції. Таке світосприйняття – це наслідок впливу славнозвісної візантійської «симфонії» та буття імперської церкви Російської імперії в анамнезі.
Президент Росії Володимир Путін (із мікрофоном), а праворуч від нього Московський патріарх Кирило (Володимир Гундяєв). 2016 рік
Натомість ПЦУ застосовує інший принцип – громадоцентричність. Центром церкви є саме громада з її Літургією. Такий принцип більше відповідає автентичному, ранньохристиянському способу життя. Про це, зокрема, пише всесвітньо відомий український теолог о. Кирило Говорун у своїй книзі «Риштовання Церкви».
Архімандрит Кирило (Сергій Говорун), доктор філософії
До того ж, громадоцентричність більше відповідає демократичним принципам.
Між цими двома світоглядами, насправді, доволі глибока прірва. Якщо перші орієнтуються на інституції, то другі на громади. Для одних церква – це франшиза, а для інших – зібрання вірних. Це пояснює, чому в МП більше храмів, а на боці ПЦУ суспільна довіра. Бо для одних важлива інфраструктура, а для інших репутація.
Російське законодавство
Українське законодавство громадоцентричне. Воно розглядає громаду як автономну одиницю, як окрему юридичну особу, яка має зв’язки з єпархією суто у богослужбових та канонічних питаннях. І серед очільників церков навіть іноді лунає думка, що варто би було надати церкві, як такій, статус юридичної особи. Бо наразі кожна церква, що ПЦУ, що УГКЦ чи УПЦ (МП), з юридичної точки зору це конгломерат тисяч окремих юридичних осіб, яких об’єднує лише згадка у власних статутах про приналежність до тієї чи іншої юрисдикції. Проте, з точки зору цивільно-правових відносин, це повністю самостійні юридичні особи.
Так ось, усі ці переходи парафій чітко вкладаються у рамки українського законодавства, за яким громада сама вирішує під чиєю юрисдикцією здійснювати своє духовне служіння.
Натомість УПЦ (МП) просуває ідею того, що без волі єпископа, як керівника єпархії, громада не може нічого вирішувати. По-суті, це є російська модель державно-церковних відносин. Там є поняття «централізованої релігійної організації», до складу якої входять місцеві релігійні організації. Тобто фактично Московський патріархат в Україні відмовляється жити за законами України, а хоче жити за російськими законами. І це все при тому, що український закон більше відповідає самому духу і суті громади, як зібранню вірних навколо Христа.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
