Дональд Трамп
Наприкінці свого президентства Дональд Трамп залишив руйнівний слід не лише у внутрішній, а й у зовнішній політиці. Кампанія дискредитації легітимних демократичних інституцій власної країни, апогеєм якої став штурм Капітолія його прихильниками, яких він так завзято підбурював, у всьому світі підірвала довіру до надійності й життєздатності американської демократії та стала приводом для тріумфального настрою автократів від Пекіна й Москви до Тегерана
Про це для "Тижня" пише Ріхард Герцінґер, повідомляє UAINFO.org.
За час Трампового правління США, а з ними й західні демократії загалом, драматично програли у впливі своїм авторитарним супротивникам. Так, північнокорейський диктатор Кім Чен Ин нещодавно заявив, що й далі розвиватиме свій арсенал ядерної зброї, до того ж і превентивні засоби, і необхідні для удару у відповідь. США він затаврував як "найбільшого ворога" Північної Кореї та заявив, що її зовнішньополітична активність "має зосередитися на підкоренні США".
Іще два роки тому Трамп називав Кіма "великим державником" і "добрим другом", а той натомість створив враження, що готовий до ядерного роззброєння. Насправді ж сталося протилежне. Усе, чого Трамп досяг своїми рекламними обіймами з автократом-убивцею – це звеличення провідника одного з найжахливіших терористичних режимів і розмиття фундаментальних відмінностей між демократією та тоталітаризмом.
Читайте також: Небезпечний не стільки Трамп, скільки трампізм – Портников
Схожим віртуальним окозамилюванням виявилась і Трампова політика "максимального тиску" щодо Ірану. Хоча його гостра критика небезпечних прогалин в атомній угоді з керівниками Ірану була значною мірою виправданою, але оголошення одностороннього розірвання без продуманої альтернативи й одночасний вихід США з регіону призвели до фатального результату. Тегеран і далі провадить свою політику експансії передовсім у Сирії та Іраку, а також знову на повну потужність працює над розробкою атомної бомби.
Трампова позірно тверда лінія щодо китайського режиму радше посилила, а не послабила останній. Далекий від політичної та економічної хиткості Китай разом із 14 іншими країнами тихоокеанського регіону, серед яких такі демократії як Японія, Південна Корея, Австралія та Нова Зеландія, нещодавно уклав найбільшу в світі угоду про вільну торгівлю. І поки Трамп удавав із себе сильного перед пекінським режимом, той, порушуючи міжнародні угоди, забрав у Гонконгу останні демократичні свободи й фактично поглинув його. Урешті китайські можновладці цілком задоволені Трампом, бо його егоцентричні одноосібні кроки лише посилили розкол Заходу. А зусилля задля дотримання прав людини в цілому світі Трамп узагалі вилучив із зовнішньої політики США.
Насправді ж його люта риторика щодо КНР, очільник якої насправді викликає в нього глибокий захват, була спрямована передовсім на відведення уваги від його васалоподібних стосунків із Володимиром Путіним. Це стало зрозуміло після нещодавнього викриття масштабної гакерської атаки на урядові американські мережі, завдяки якій Кремль отримав доступ до чутливих урядових даних. І хоча навіть члени американського уряду однозначно ідентифікували Росію як замовницю цього безпрецедентного нападу, президент Трамп, проти переобрання якого проголосувала країна, поки що публічно засумнівався в цьому й без жодних доказів звинуватив в атаці Китай.
Читайте також: Ядерне озброєння Росії та Китаю – лише для шоу, тривожитися слід щодо іншої їхньої зброї – журналіст
Це не дивує, бо Трампове наполегливе, агресивне заперечення загрози, що виходить для США від путінської Росії, цілком систематичне. Замість того, щоб відповідно готувати й мотивувати безпековий апарат США для боротьби з цією екзистенційною загрозою, Трамп постійно скаржився на нього й дискредитував, чим неймовірно послабив ці органи. Так він дав змогу путінським засобам дезінформації та дестабілізації закріпитися у внутрішньополітичній нервовій системі США.
Сьогодні путінський режим діє агресивніше, ніж будь-коли. Прогнози низки західних експертів щодо того, що криза коронавірусної хвороби виявить недієспроможність путінського режиму, виявилися видаванням бажаного за дійсне. Кремлівські ідеологи, навпаки, сприймають пандемію та екстремальні труднощі, перед якими постали західні демократії в боротьбі з нею, за підтвердження історичного закінчення лібералізму й переваги їхньої авторитарної системи правління.
Такі автократії, як путінська, дбають не про добробут і соціальну реальність свого населення. Вони провадять війну проти реальності, імунізуються від неї, крок за кроком замінюючи її фіктивним вигаданим світом і сподіваючись, що врешті в ньому не орієнтуватиметься ніхто, крім них самих. Трамп намагався реалізувати цей принцип систематичного дезорієнтування у США й так закласти підвалини для автократії. І з його відходом із посади ці намагання аж ніяк не завершаться.
Однак цей катастрофічний баланс – не привід для зверхності європейців. ЄС виявився неспроможним заповнити прогалину, що утворилася через відмову США від позиції лідера вільного світу. Йому досі бракує чіткої стратегічної лінії в питанні путінської агресії, а права людини у відносинах із Китаєм, Іраном чи Саудівською Аравією залишаються порожніми деклараціями. До того ж сили ірраціоналізму, які вивільнив Трамп, загрожують руйнуванням усім ліберальним західним демократіям. Боротися з ними й перемогти можна лише по обидва боки Атлантики водночас.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
