Микита Хрущов, керівник Радянського Союзу в 1953–1964 роках, вважав себе росіянином, хоча народився на українсько-російському прикордонні, у селі Калинівці сучасної Курської області. Але молодість його промайнула на українському Донбасі, де спочатку він був пастухом, а потім слюсарем на шахті. Звідтоді він добре знався на українських реаліях, і не даремно диктатор Сталін призначав його керувати Україною в найважливіші для радянської влади часи з кінця 30-х до кінця 40-х років ХХ століття
Про це для "Радіо Свободи" пише Ігор Роздобудько, повідомляє UAINFO.org.
Микита Хрущов в українській вишиванці під час візиту до Казахстану. Кустанайська область, липень 1956 року
І Хрущов по-своєму любив Україну, добре володів українською мовою, а під час бурхливих подій Другої світової війни пропонував Сталінові долучити до Української РСР українські етнічні землі Берестейщини, Холмщини, Перемишльщини, Пряшівщини, Південної Мармарощини та Бессарабії, які врешті-решт залишились у складі сучасних Білорусі, Польщі, Словаччини, Румунії та Молдови.
Скульптура Микити Хрущова у Криму, яку встановили в 2013 році й котру офіційно називають "Кримчанином на відпочинку". Парк на території селища міського типу Партеніт, яке підпорядковане Алуштинській міській раді
І, як це не дивно, найкращим письменником Хрущов вважав нікого іншого як Володимира Винниченка. Того самого, що був одним із творців української Незалежності 1917–1919 років, Центральної Ради та головою Директорії.
Володимир Винниченко (1880–1951)
У СРСР Винниченка цькували як "українського буржуазного націоналіста", "клятого ворога українських робітників і селян", а Хрущов, ставши на чолі цієї держави, відверто, на весь Радянський Союз визнавав свою пошану до Винниченка. Як же це відбулося?
Треба визначитися, що поважав Хрущов Винниченка за оповідання "Талісман". Прочитав він його в ті часи, як жив на Донбасі, і це оповідання, написане українською мовою, якось так лягло на молоду Микитову душу, що залишилося в ній на все подальше його партійне та державне життя.
Про що ж іде мова в цьому оповіданні? У Винниченка це нарис із життя політв’язнів у царській Росії. Арештантам потрібно обрати старосту, який відвертатиме увагу адміністрації, у той час як політв’язні готують підкоп для втечі з тюрми. Анархіст Залєтаєв, який є противником будь-якої влади, просуває на посаду старости забитого та приниженого єврея Піню, який, ставши представником усіх інших в’язнів, раптом відчуває на собі відповідальність за їхню долю, і в рішучу хвилину іде на смерть, рятуючи своїх товаришів. Якщо, пише Винниченко, казковий герой Іванко-дурник перетворюється на царевича завдяки якомусь невідомому талісманові, то Піня сам стає для своїх співкамерників таким талісманом, що дає їм надію на життя й волю.
Читайте також: 140 років тому народився один із найсуперечливіших українських письменників
Микита Хрущов у молоді роки
Й ось Хрущов, після прочитання цього оповідання, відчуває себе, все своє життя, "маленьким Пінею", якого доля поставила на верхівку влади, і він, як той Піня, повинен тепер брати на себе всю відповідальність за долю інших.
Вперше Хрущов відчув себе "Пінею", коли його обрали секретарем парткому в Промакадемії, де навчалася тоді і Сталінова дружина Надія Аллілуєва, завдяки дружбі з якою Хрущов і привернув до себе увагу самого вождя. "Избрали меня в Промакадемии секретарем парткома, и почувствовал я себя Пиней". (Хрущёв Н. С. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). Книга I. – М.: ИИК "Московские Новости", 1999. С. 53).
Вже після Сталінової смерті, коли Хрущов став на чолі держави, він почав сміліше розповідати про той вплив, який мало на нього оповідання Винниченка. Ось що пише американський дослідник життя Хрущова, Вільям Таубман:
"Однажды вечером, в ноябре 1957 года, Хрущев был, по описанию свидетелей, "особенно жизнерадостен и разговорчив" – и не случайно: накануне он раскрыл направленный против него заговор и разоблачил заговорщиков, затем сместил с должности министра обороны маршала Жукова, который сделался чересчур популярен и, как говорили, лелеял честолюбивые планы. В тот вечер Хрущев рассказал собравшимся гостям историю, которую прочитал в юности у украинского писателя Владимира Винниченко".
Закінчив свою розповідь Хрущов так: "А мораль этой истории такая: каким бы ты ни был, раз уж тебя выбрали на важную должность – ты должен ей соответствовать. Так вот, маленький Пиня – это я". (Уильям Таубман. Хрущев. – М.: "Молодая гвардия", 2008).
Микита Хрущов читає газету "Правда", 1956 рік
Але найбільший розголос у середовищі радянської інтелігенції мав виступ Микити Хрущова на зустрічі із цією інтелігенцією в Будинку прийомів ЦК партії 17 грудня 1962 року. Збереглася стенограма цього виступу, де Хрущов переказує, у власній інтерпретації, Винниченкове оповідання:
"Жизнь меня, так сказать, вышколила – бороться так бороться. Поэтому я и положение занимаю такое, когда я не могу нейтральное положение занимать. Мне нравился у Винниченко рассказ "Пиня" (так у тексті). Там показан еврей в тюрьме. Сидела группа в тюрьме, и вот среди этих арестованных был анархист, такой удалый, знаете. Героический человек. И вдруг этот еврей Пиня, совершенно забитый такой, скромный человечек, – но с точки зрения анархиста совершенно беспомощный человек, – приходит в камеру. Чтобы доказать на практике никчемность власти и правоту взглядов анархистов, Пиню выбрали старостой. И когда он стал старостой, он стал распоряжаться, кому парашу выносить (такого у Винниченка немає – ред.). А когда эта камера задумала бежать и они сделали подкоп, кто же первый должен через дыру бежать? И бросили жребий – анархисту первому выпала честь бежать, и он отказался. И тогда Пиня сказал: "Я – староста, я – первый". Вот так! И я – тоже Пиня. Я – секретарь Центрального комитета. Поэтому я не имею права занимать нейтралитет. Поэтому я иду "на вы". (Аплодисменты.)" (Дмитрий Минченок. Как нам было страшно! Найден подлинник речей Хрущева перед советской интеллигенцией. "Огонёк". 03.03.2002).
Це визнання Хрущова в повазі до "українського буржуазного націоналіста" Винниченка сильно вразило всіх тодішніх радянських ідеологів, які не знали, що їм тепер робити на своєму ідеологічному фронті. Але за старою своєю партійною звичкою, набутою ще за часів Сталіна, почали вони у своїх спогадах паплюжити пам'ять українського письменника, доводячи його нібито "нікчемність" і "неталановитість".
Пам'ятник Володимирові Винниченкові (1880–1951) на його батьківщині, в місті Кропивницькому
Читайте також: Як Хрущов убив Донця. І потім збрехав
Так, обмилуваний радянською владою режисер Михайло Ромм, лауреат п'яти Сталінських премій, автор фільмів "Ленін у Жовтні" і "Ленін в 1918 році", у своїх спогадах про зустріч Хрущова з радянською інтелігенцією, наводить таку Винниченкову характеристику з вуст Хрущова:
"Такой хороший писатель был Винниченко, кто не читал, советую прочесть, прекраснейший писатель", але далі Ромм намагається принизити Винниченка: "Он вообще неоднократно на всех этих встречах рекламировал Винниченко, уж не знаю почему. Винниченко ведь был правым эсером, антисоветским крупным деятелем, украинским националистом, был даже министром при одном из каких-то антисоветских правительств на Украине. Я вот не знаю, знал ли это Хрущев, но, во всяком случае, этот убогий писатель антисоветский ужасно ему понравился почему-то, вероятно, потому, что он в молодости его читал; уж не знаю, читал ли он что-нибудь после этого. Но вот у него осталось где-то в сердце – Винниченко". (Михаил Ромм. Устные рассказы. М.: ВТПО "Киноцентр", 1989).
Фігура Микити Хрущова в Музеї воскових фігур у Києві
У переказі скульптора Ернста Неізвєстного, автора майбутнього пам'ятника на могилі Хрущова, розповідь керівника держави перетворюється взагалі на анекдот:
"Было специальное собрание, где он (Хрущов – ред.) собрал весь цвет советской интеллигенции. Я сел в самый первый ряд. Хрущев взобрался на кафедру и начал читать доклад, который ему написали. Доклад был ужасно скучный. Но вел он себя очень странно. Периодически он отрывался от доклада и начинал нести что-то совершено невероятное. Я не очень-то вслушивался. Но тут он вдруг отвлекся опять от доклада и рассказал историю про еврея Пиню: сидят урки на зоне, надо кого-то сделать старостой. Порешили, давайте выберем еврея Пиню, он спокойный и никому не помешает. И выбрали. А Пиня после этого стал жестким и агрессивным, стал наводить порядок. А потом урки решили бежать, и прорыли подкоп. Кто-то должен был быть первым, а первому, как известно, пулю в лоб. Так вот, тут вдруг Хрущев заорал: "Я и есть тот самый Пиня!" Помолчал – и продолжал читать скучный текст".
Микита Хрущов і лідер Югославії Тіто
У кожному разі радянська ідеологічна система, незважаючи навіть на авторитет першого секретаря КПРС, не могла допустити, аби слава українського письменника Винниченка поширювалася серед радянського суспільства. Тому в радянській пресі цей уривок із доповіді Микити Хрущова на зустрічі з інтелігенцією ніколи не публікували. Але він досить швидко поширився на Заході, у європейських та американських газетах, чиї кореспонденти також були присутні на цій зустрічі.
Пам'ятник Микиті Хрущову в його рідному селі Калинівці Курської області
Ромм стверджує, що звідтоді Хрущова стали звати на Заході "маленьким Пінею", а коли в результаті внутрішньопартійної змови його скинули з посади керівника партії та держави, впливовий західнонімецький журнал "Штерн" вийшов із передовицею "Маленького Піні більше немає". Так доля до кінця пов’язала Хрущова з героєм його улюбленого оповідання.
Пам'ятник на могилі Микити Хрущова (1894–1971) роботи скульптора Ернста Неізвєстного
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
