Корупція – мов іржа – роз’їдає державу. Цю тезу дуже часто доводиться чути в Україні вже багато років. Суспільство із цим ніби й погоджується, однак корупція все одно нікуди не зникає. Під гаслами боротьби із корупцією політики йдуть на вибори та приходять до влади, але коли отримують владні повноваження – стають частиною корупційної системи або вилітають із неї, як стороннє тіло. Чому ж це відбувається?
Про це для "Дня" пише Дмитро Сінченко, повідомляє UAINFO.org.
На моє глибоке переконання, корупція – це не лише іржа, а ще й мастило, без якого державний механізм України просто зупиниться. Це невід’ємна частина державної системи. З одного боку, чиновники, політики й олігархи отримують зиск від недосконалості державної системи, від надмірної бюрократизації та зарегульованості, від надмірної ролі держави в житті суспільства.
З іншого боку, ця система існує з мовчазної згоди суспільства. Так, пасивна частина суспільства з високими патерналістськими очікуваннями не уявляє свого життя без державного втручання, адже звичайний українець сподівається на те, що саме держава повинна дати йому навчання, роботу, соціальну допомогу, пенсію, держава має його лікувати й, насамкінець, саме держава має його поховати. А там, де висока роль держави, буде й висока роль корупції.
Водночас активна частина суспільства, яка звикла покладатися на себе, яка будує свій бізнес і сама себе забезпечує, не хоче мати нічого спільного із совковою державою, яка прагне контролювати всі громадянинові дії, тому ховається в "тінь", а для того, щоби громадян-підприємців із цієї тіні не витягували, їм дешевше та простіше відкупитись. Тому вони теж живлять корупційну систему.
Отже, політики зацікавлені в тому, щоб ухвалювати закони, в яких будуть шпарини для того, щоб їх обходити. Чиновники зацікавлені в тому, щоб саме від них залежало, чи дозволяти комусь користуватися створеними шпаринами, чи ні, і за яку винагороду. Олігархи зацікавлені, щоб найбільші шпарини належали саме їм, і нікому іншому.
Читайте також: Юрчишин: Замість боротися з корупцією президент очікувано вирішив її очолити
Так і виходить, що суворість наших законів компенсує необов’язковість їхнього дотримання. Країною керують у "ручному режимі", владу формують за кланово-олігархічним принципом, а державні інституції не працюють.
Олігархи контролюють доступ до телебачення, створюють і фінансують політичні проєкти, які потім розкручують за рахунок власних медійних імперій, разом із відповідними політичними лідерами. Прийшовши до влади, такі політики виконують замовлення на ухвалення законів, на призначення посадовців, на реалізацію інших рішень, вигідних їхнім спонсорам. За рахунок цього спонсори-олігархи збагачуються, й історія повторюється на наступних виборах.
Щоб розірвати це, здавалося би, замкнене коло, до влади повинна прийти позасистемна політична сила, яка запропонує чітку й детальну програму змін системи влади та правил гри, причому прийти вона має з наперед готовою командою. Це гра в довгу, до якої в Україні ще ніхто серйозно не вдавався.
Які ж зміни можуть у перспективі призвести до суттєвого зниження рівня корупції? Що мало би передусім з’явитись у програмі "партії змін"?
По-перше, легалізація максимальної кількості тих сфер економіки, які сьогодні перебувають у "тіні", передусім проституції, порноіндустрії, грального бізнесу, ринку землі, продажу й використання короткоствольної вогнепальної зброї, легких наркотиків, приладів для здійснення негласного отримання інформації.
Це дозволить вивести з тіньового обігу цілі сфери економіки й позбавити левової частки "лівих" доходів силові структури, під "дахом" яких усі ці сфери давно процвітають. Це дозволить розвантажити правоохоронні органи та суди від справ, пов’язаних із такими "правопорушеннями", і дасть змогу ефективно зайнятися розслідуваннями важких злочинів. Це дозволить зменшити роздуті бюджети для силовиків і залучити додаткові кошти до бюджету у вигляді податків від нових видів легальної економічної діяльності.
Читайте також: Як покласти край пануванню демократичного феодалізму в Україні
По-друге, максимальна дерегуляція економіки та зменшення втручання держави у приватну сферу. Український бізнес потребує максимального зменшення кількості дозволів, ліцензій, спрощення трудового законодавства, спрощення вимог до фінансової звітності. Фіскальна служба має нарешті стати не каральним органом, а сервісною службою, й ефективність її роботи треба вимірювати не штрафами, зібраними з бізнесу, а податковими надходженнями, які можна зібрати, тільки якщо бізнес матиме високі прибутки й декларуватиме їх.
По-третє, зменшення бюрократичного апарату, автоматизація документообігу. Якщо зменшити функції держави й автоматизувати документообіг, одразу відпаде потреба в роздутих штатах чиновників. Що менше чиновників, що менше контактів чиновника та громадянина, що менше рішень прийматиме чиновник на свій розсуд, то менше можливостей для корупції. "Держава у смартфоні" – має нарешті відбутись.
По-четверте, поширення принципу "гроші ходять за людиною" в усі бюджетні сфери. Бюджетні установи повинні конкурувати між собою за те, щоб їхніми послугами скористався громадянин, вони мають бути в цьому фінансово зацікавлені. Тільки тоді якість їхніх послуг підвищуватиметься, а очікування отримання неправомірної вигоди — знижуватиметься.
Це стосується і медицини, й освіти, і культури, і навіть фінансування політичних партій. Рішення про те, яку партію підтримати зі своїх податків (наприклад, 1% від ПДФО), теж треба віддати громадянам, із можливістю змінювати своє рішення щокварталу або щороку. Лише в такому разі медичні й освітні установи не розкрадатимуть державні кошти, а ефективно ними розпоряджатимуться й надаватимуть якісні послуги, щоб мати змогу залучати ще більше коштів. А політичні партії обіцятимуть лише те, що зможуть виконати, і виконуватимуть обіцяне, щоб не втратити підтримку своїх прихильників.
По-п’яте, ліквідація пільг. Пільги – це одне з найбільших джерел корупції. Починаючи від пільг при вступі до вишу й закінчуючи податковими пільгами. Отримання відповідних довідок пільговиків давно вже стало окремою сферою бізнесу для чиновників. Не стане пільг — не стане й корупції у цій сфері. Незахищені верстви населення краще підтримувати гривнею адресно. А діяльність бізнесу найкраще регулюватиме ринок.
По-шосте, справедливі суди й невідворотність покарання. Правила мають бути максимально простими та вигідними всім, проте якщо хтось дуже "хитрозроблений" все ж вирішить їх порушити, на нього має чекати невідворотне покарання.
Реалізація такої програми дозволила би зробити Україну однією з найуспішніших і найзаможніших країн світу, із чи не найнижчим рівнем корупції.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
