Від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого саме слово "війна" було офіційно заборонене в російському інформпросторі. Його публічне вживання призводило фізичних осіб до 30-тисячних штрафів, а медіа – до блокування. Однак із оголошенням "часткової мобілізації" застосування цієї заборони стало вибірковим – слово все ще не можна вимовляти населенню, але допустимо для чиновників.
Вже наприкінці вересня провладні ЗМІ Росії отримали методички, покликані виправдати мобілізацію. В якості головного аргументу пропонувалося підкреслювати загрозу з боку НАТО, протистояти якій можна лише "всім миром" у форматі "народної війни".
Про це на власній сторінці у Facebook пише історик, журналіст Сергій Громенко, інформує UAINFO.org.
22 жовтня Сергій Кирієнко, заступник глави адміністрації російського президента, відповідальний за політику на окупованих українських територіях, заявив: «Росія завжди вигравала будь-яку війну, якщо ця війна ставала народною. Так було завжди. Ми обов'язково виграємо й цю війну. Але для цього необхідно, щоб це була саме народна війна, щоб кожна людина відчувала свою причетність». При цьому, за його словами, це не Росія воює з Україною, а НАТО – з Росією.
31 жовтня в тому ж контексті висловився лідер ПВК «Вагнер» Євген Пригожин: «Головне, чого не сталося, не відбулася мобілізація еліт. Олігархи та інші представники еліт, як жили у стані нескінченного комфорту, так і продовжують жити. Доки їхні діти не підуть на війну, повної мобілізації країни не відбудеться».
Майже беззаперечно, що новий підхід отримає широке висвітлення в російських медіа, але його практичне втілення викликає сумніви.
По-перше, справжній підйом на «народну війну» за межами країни майже неможливий – принаймні, російська історія таких випадків не знає. «Народі ополчення» та «вітчизняні війни» зазвичай виникали як відповідь на зовнішні вторгнення (1612, 1812, 1941). При цьому у певних випадках «народне» ополчення було де-факто новою рекрутчиною, яка не рятувала країну від поразки (1855), а в інших масовий патріотичний запал населення не лише швидко вщухав, але й обертався на свою протилежність (1917).
Читайте також: Путін готує масштабну "чистку", Шойгу судитимуть – військовий експерт
По-друге, чим довше триває війна, тим меншою стає її реальна підтримка, і цей процес особливо прискорився після оголошення мобілізації. Це витікає з аналізу даних російської соціології. Традиційне пряме, але неправильно поставлене питання про «підтримку спецоперації» дає очікувану відповідь – «за» висловилися 76% у липні та 73% у жовтні. Однак якщо дати респондентам можливість обирати між продовженням бойових дій та початком переговорів, то ситуація міняється. Якщо в серпні 48% обирали війну, а 44% – переговори, то в жовтні співвідношення становило уже 36:57 на користь миру.
При цьому найбільший відсоток «яструбів» – чоловіки старшого віку, яким менше загрожує мобілізація. Серед тих же, хто ризикує побачити війну не в телевізорі, а на власні очі, її підтримка – менше 30%. Кадри втечі сотень тисяч росіян за кордон підтверджують релевантність викладених даних. З іншого боку, тренд на масовий спротив режиму теж не спостерігається.
Читайте також: На цьому етапі війни у РФ армія сильніша за ФСБ : у МВС пояснили, чому Путін залишає Шойг
І по-третє, кількість російських добровольців, які вирушили на війну не за контрактом чи мобілізацією, становить на сьогодні лише 15 тисяч осіб (без врахування ПВК). Ця мізерна кількість, що в абсолютних цифрах, що відносного всього населення Росії, наочно демонструє ступінь реальної підтримки ідеї «народної війни». Розвідка Міноборони Великої Британії вважає, що російська армія може задіяти «загороджувальні загони» для стабілізації власних сил на фронті.
Таким чином, ідея перетворення «спецоперації» на «народну війну» виглядає мало реальною. Залучення еліт до безпосередніх бойових дій видається неймовірним, особи на тлі протилежної тенденції – отримання високих державних посад дітьми діючих чиновників. А масова одночасна мобілізація населення а-ля 1941 рік неможлива через стан російської економіки, а у подальшому несе ризик повторення ситуації 1917 року.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
