"Кому війна, а кому мати рідна". Пам‘ятаєте такий вислів? Він свідчить, що під час будь-якого загальнолюдського жахіття знаходяться люди, що не гидують скористатися ситуацією. Зазвичай мова йде про наживу. За "нікчемний метал" завжди гине хтось інший. У цьому сенс. У заробітку на трагедіях є і нематеріальні дивіденди. Хайп на крові, можливість отримати для себе додаткову популярність, конвертувати праведну істерику в упізнаваність – усе це ми бачили неодноразово. У мародерства будь-якого ґатунку є одна спільна риса. Люди, які до нього вдаються, як правило тримаються осторонь поля бою. Вони нічого не роблять, не витрачають власних ресурсів на спільну справу, не мають досвіду втрат. Але вони завжди мають що сказати про дії та боротьбу інших.
У країні, яка потерпає одночасно від економічної, політичної, кадрової та епідеміологічної кризи представники правлячої партії з’являються на голосування із латання дір у бюджеті в футболках із написом "Маю право на помилку". Погодьтеся, є в цьому певний символізм. На кого розрахований цей флешмоб? І про яку помилку мова? Показовий виступ депутатів, які натягли на себе "правові" футболки, стосувався відеоуроків у всеукраїнській онлайновій школі. Помилкою ж названі звичайні прогалини у шкільних знаннях, що їх назнімали "знавці" студії "95 кварталу" та "Мамахохотала".
Іншими словами, близькі до влади медійники взяли державне замовлення на організацію онлайн-уроків для школярів, не забули пропіарити себе, своїх однопартійців і президентову дружину, але не спромоглися перевірити матеріал на відповідність реальності. От і вийшло, що білі ведмеді переселилися з північного полюсу на південний, Австралія з Індійського океану в Атлантичний, а Іван Грозний, побачивши все це, почав Ліванську війну. У результаті батькам пропонують повірити, що відсутність знань – це помилка, а не профнепридатність. Адже уроки були записані заздалегідь. Тобто студії, які взялися відзняти їх за державний рахунок, мали би перевірити вироблений матеріал.
Читайте також: "Здебільшого дебіли": головний санітарний лікар дав промовисту характеристику собі та владі
Право на помилку, яке відстоюють депутати – це "право" засмічувати мізки українських дітлахів маячнею. Замість того, щоб обіцяти загалові розробити стратегію покращення стандартів викладання в українських школах, вони піаряться. Ба більше, президент у своєму відеозверненні теж нарікає критикам: "Помилитися – не страшно. Страшно – це самостверджуватися за рахунок приниження інших людей. Я кажу це кожному ненависникові, який вважав своїм священним обов'язком написати гидоту на адресу українських учителів. Кожного дня вчителі видають майже 15 годин навчально-пізнавального контенту для наших дітей", – говорить він
Але, якщо користатися цією логікою, то виходить, що якість матеріалів не має значення. Головне – їхня кількість і благі наміри. Точнісінько як к державному управлінні зеленої доби. Найжахливіше в цій ситуації те, що помилки ніхто так і не визнавав. Вся ця ситуація була використана задля вихваляння непрофесіоналізму. Тобто самих себе. Вчителі дійсно могли помилитися. Але для того й існують всі ці редактори та продюсери, щоб видавати в ефір перевірену інформацію. Я вже не кажу про Міністерство освіти, яке мало би попіклуватися, щоби потім не ганьбитися.
Право на помилки передбачає насамперед визнання помилковості конкретних дій. І виправлення. Звісно ж – виправлення допущених помилок. Бажано за власний рахунок. Українським політикам взагалі невластиве визнання власної відповідальності. Але щоб помилками пишалися, піднімали їх на штандарт і проголошували як правове гасло? Це, мабуть, уперше. Помилки, за які платять інші – це звичайнісіньке злочинне недбальство. Пишатися ними є асоціальним. Мовляв: "Отаке я одоробло. І що? Що ти мені зробиш? Можу собі дозволити. Маю право. Не подобається – не дивись". Так поводиться психопат, для якого ознакою власної значущості є відсутність покарання. Він не боїться зробити помилку. Ба більше, прагне її. Адже не може собі відмовити в задоволенні познущатися з усіх тих, хто безсилий зупинити його або притягти до відповідальності.
Читайте також: Свято безвідповідальності: недолугим гаслом "слуги" сказали про себе значно більше, ніж збиралися
Найганебніше, що президент і його команда не забарилися тицьнути пальцем у суспільство. Припустившись помилки, вони відразу ж указали на ворога, зіштовхнувши батьків із викладачами. Схоже на спробу привернути на свою сторону армію українських учителів. Це маніпуляція. Така сама, як обіцянка зарплатні в 4000 доларів, яку теж потім назвали помилкою, але це вже не мало значення. Передвиборче гасло вже зайшло в маси. Система освіти в Україні перебуває в занепаді. Про це свідчать як відсутність елементарних знань у дітей, так і пригнічений стан вчителів, яких фінансують і модернізують за принципом залишковості.
Замість продовження реформи шкільної освіти, вироблення новітніх підходів, розбудови системи дистанційної освіти задля забезпечення рівності всіх українських дітей незалежно від того, де вони мешкають – у столиці, чи в маленькому гірському селі, нам пропонують унести в рівняння помилку. Назвати її правом і погодитися, що освіченість українців не залежить від правильності знань. "Яка різниця чому саме вчать у школі, якщо до неї веде заасфальтована вулиця", – натякає влада. Але правда полягає в тому, що самодостатні люди завжди є компетентними та професійними.
Щоби згодом конкурувати на світовому ринку праці, українські діти мають знати й уміти більше за інших. Це той самий випадок, коли якість має значення. А от дешевим некваліфікованим працівникам знання не потрібні. Працювати за пайку на олігархічних плантаціях краще не маючи уявлення про світ. Здається, що люди, які вдерлися на найвищі посади в державі, остаточно визначилися зі своєю ідеологією і проголосили курс на войовниче невігластво, яке має стати початком вторинного закріпачення на користь неорабовласників. А кризи, спричинені їхніми діями та проголошеним правом на відсутність знань – то тільки помилки, сплачувати за які будуть інші. Після того, як позасвоюють "інформацію" про те, що двічі по два дорівнює двадцятьом двом.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
