Думаю, що 99 зі 100 українців на запитання про засадничий твір української гумористики назвуть "Енеїду" Івана Котляревського. Вони не згадають ані сатири Івана Вишенського, ані віршів Івана Пастелія – їхні твори сьогодні цікаві хіба що історикам літератури чи літературознавцям. А от Котляревський – попри певні архаїзми, живий і до сьогодні
Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Юрій Луканов, повідомляє UAINFO.org.
А знаєте чому? Бо він не моралізатор. Так-так. Гумор теж буває моралізаторським. Але реалії епохи, коли те моралізаторство було актуальним, змінюються? і воно припиняє бути актуальним. А отже – втрачає свою цікавість.
Цікавим же залишається парадоксальне поєднання непоєднуваного. Це смішно в усі часи. Припускаю, що в усіх народів. Але в українців – це стовідсотково без усяких припущень.
"Енеїда" смішна й цікава через поєднання форми античних грецьких міфів і українських реалій. Якби Еней назвався Грицьком, то він викликав би не сміх, а нудоту.
Тим часом у моїй особистій ієрархії українського гумору почесне місце посідає один вірш Степана Руданського "Вір, не вір, а не кажи: "Брешеш".
Цей шедевр стоїть осторонь від усієї творчості Руданського. Всі його вірші – це такі собі заримовані простецькі сільські історійки. Іноді з мораллю. Іноді – без.
У такому ж дусі творив потім Павло Глазовий. Не маю нічого проти такого типу гумору. Але моє – це все таки інше.
Читайте також: Луна-камера, фейки й постправда: про це писала ще Леся Українка
Так ось згаданий вірш Руданського – це суцільне поєднання непоєднуваного. Узування глобусу в домашні капці. Посмійтеся разом зі мною:
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку – не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди по дуплі –
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі…
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Ну й так далі.
Я вже писав якось про це. Але, оскільки заговорив про гумор, то мушу повторитися: мені дуже до душі короткі віршовані речі.
Нині покійний літературознавець і поет Леонід Череватенко, з яким ми були в дуже приязних стосунках, цитував мені, за його словами, Леоніда Первомайського. Одна строфа, яку він написав після операції на серці:
Мені, як праотцю Адаму,
хутенько витягли ребро.
Та не зробили з нього даму,
а просто кинули в відро.
Не знаю як вас, а мене це несподіване звернення до біблійних мотивів і змістів у реаліях кардіологічної клініки страшенно веселить. І в цьому випадку нібито непоєднувані речі викликають мій сміх.
Читайте також: Кагебешник XVII століття й досі живий, а Європа все ще не позбулася своєї наївності
Взагалі коротка форма мені дуже до душі. Той же Череватенко свого часу видав збірник епіграм славетного перекладача Миколи Лукаша. У нього я знайшов одну, як на мене, вічно актуальну:
Хоч як би хто хотів,
це ясно кожній миші:
Часи уже не ті,
А стануть ще нетіші!
У наші не ті часи я іноді п'ю каву в кав'ярні під розкішно придуманою назвою – "Франс.ua". У самій цій назві поєднуються непоєднувані речі. Буквосполучення ua, яке позначає приналежність до України в неті, стало частиною назви й адаптувало французьке ім'я Франсуа до України.
Будь я власником мережі цих закладів, то там усередині ще вивів би в перекладі вже згадуваного Леоніда Первомайського геніальну строфу Франсуа Війона:
Я – Франсуа, намилив кат
Вже зашморга три рази,
І скільки мій заважить зад,
Довідаються в'язи.
У когось із критиків читав думку, що оці чотири рядки варті всієї поезії хулігана Війона. Чоловік перед смертю не втрачав почуття гумору. Хтозна. Можливо, через це його помилували. Хоча це лише моє припущення.
Певне, ви здогадуєтеся, що оці всі теоретизування не просто так. Адже метод поєднання непоєднуваного вплинув на мене самого. Коли я почав графоманити свої епіграми, то найсмішнішими виходили ті, де застосовується такий метод.
Я надовго, якщо не назавжди, запам'ятаю молодого чоловіка 24 серпня вже минулого 2020 року біля інформаційної агенції УНІАН, котрий хвилин дві без упину реготав, як почув мою епіграму:
Щоб здобути перемогу,
треба яйця мать між ноги.
В президента Янелоха
замість двох яєць – Сивохо.
Хоча з іншого боку – чи такими вже непоєднуваними є пах, прости Господи, президента й мармиза Сергія Сивоха? Ви як думаєте?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
