Конституційний суд України на своєму засіданні 27 грудня 2022 р., визнав Закон України 2662-VIII (про уточнення назви церков, керівні центри яких в країні-агресорі) таким, що відповідає та не порушує Конституції України.
- Що це змінить на практиці?
- Чи дійсно КСУ «розблокував» закон і тепер УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм перейменують на РПЦ в Україні?
Епопея розгляду
Рішення КСУ по Закону про перейменування церков стало несподіванкою для всіх, хто слідкував за цим процесом. Відповідний Закон було ухвалено ще наприкінці грудня 2018 р., тобто ще 4 роки тому. Його одразу ж взялися оскаржувати. Переважно депутати з тодішнього «Опоблоку» та «співчуваючи» особи на кшталт, екс-спікера парламенту Володимира Литвина, пише для Радіо Свобода релігієзнавець Дмитро Горєвой, інформує UAINFO.org.
Вже 18 січня до КСУ надіслали пакет супровідних документів для відкриття конституційного подання за зверненням 49 народних депутатів. Потім засідання декілька разів переносилося.
Останній дедлайн був 19 квітня 2019 року – переддень другого туру президентських виборів в Україні. Виглядає так, що КСУ не хотів поспішати з розглядом справи на етапі трансферту влади.
З того часу по-суті розгляд цієї справи «завис» у КСУ. Однак, попри розповсюджену думку, яку, серед іншого, просували і в самому середовищі Московського патріархату, це не означало, що Закон заблоковано. Ні, допоки КСУ не визнав Закон неконституційним, він продовжує діяти. Отже всі ці 4 роки Закон був чинним і повинен був виконуватися. Що власне і підтвердив КСУ.
Повинен, але не виконувався. Дія закону розповсюджувалася не тільки на УПЦ (МП), але на всі церкви, що були підпорядковані керівникам в Росії.
Усього це 5 напрямків та понад 10 тисяч організацій.
Відомо, що одна з цих церков – Дрєвлєправославна старообрядницька церква отримала автокефальний статус і офіційно вийшла з Московського центру.
В Онуфрія одразу дали зрозуміти, що Закон виконувати не будуть. Вони подали позов до сумнозвісного ОАСК, де частина Закону була «похована». Позов подали понад 200 юросіб – це єпархії, синодальні установи та монастирі.
Так званий «вовчий» суд ухвалив рішення заборонити вносити будь-які реєстраційні зміни до цих юросіб. Так вони забезпечили собі збереження релігійної мережі найбільших активів – єпархій та монастирів. Але, тепер ОАСК ліквідовано справи передано до Адмінсуду Київської області з визначеним терміном розгляду. Отже невдовзі може статися так, що і цю частину Закону розблокують.
«Парафіям Закон не писаний»
Однак Закон ніхто не скасовував для парафій. Вони мали перейменуватися до жовтня 2019 року, а якщо ні – то їхні статути втрачають чинність у питанні назви. Тобто їхні основні документи втрачають дієздатність юридичної особи.
На практиці це означає, що до приведення у відповідності до чинного законодавства своїх статутів вони не мали права вчиняти жодних юридичних дій. Але це в теорії, на практиці ж дещо інше.
Наприклад, якщо це стосується змін адреси (у зв’язку з адмінреформою чи перейменуванням вулиць) чи зміною настоятеля – то найчастіше вони це зробити не могли, бо це здійснюється відділами релігій при ОДА.
Я і сам в часи роботи начальником відділу неодноразово відмовляв у відповідних послугах представникам МП саме на підставі цього Закону. Однак інша річ, коли мова йде про приватні фірми, банківські установи чи комунальні підприємства. Для того аби Закон запрацював наповну, потрібно щоб Мін’юст України вніс зміни щодо всіх цих парафій в ЄДР і заблокував їхню правочинність на підставі невідповідності документів чинному законодавству. Тоді би жодна з громад не могла би укласти договір на постачання води/газу/світла, оплатити рахунок в банку чи продовжити договір оренди.
Чи щось зміниться?
Отже КСУ принципово не змінив ситуацію, закон і так діяв, і лишається чинним для парафій.
В УПЦ (МП) вже заявили, що Закон вони виконувати не будуть. І тут голова їхнього юрвідділу просто таки сказав неправду, заявивши, що «не дивлячись на рішення Конституційного Суду, слід зазначити, що на сьогодні відсутні будь-які законні підстави для зміни назви релігійних організацій, що належать до Української Православної Церкви».
Такі підстави є – і це власне сам Закон 2662-VIII та його підтвердження Конституційним судом.
Більше того, навіть «почистивши» свій статут, УПЦ (МП) все одно не уникає дії Закону. Адже там прописані три ознаки входження: одна на підставі статуту української організації та дві на підставі російських статутів, про це детальніше вже писали на сайті Радіо Свобода.
Першу ознаку вони так би мовити зняли, хоча й не повністю, відсилку в Статуті УПЦ (МП) до грамоти патріарха Олексія ІІ можна дуже цікаво інтерпретувати, але про це треба писати окремий текст.
Але лишилися ще дві ознаки – згадки про українську філію та Онуфрія в статуті РПЦ.
Нагадаю, що Закон треба виконувати, якщо бодай одна з ознак наявна. Отже УПЦ (МП) зобов’язана виконати Закон, щоби не казали, її речники чи «юристи».
На чому наголошує КСУ?
У самому рішенні КСУ наголошується на двох принципових аспектах.
По-перше, розрізняється внутрішній (internum) та зовнішній (externum) аспекти права на свободу совісті та віросповідання.
- Перше це є право на особисту віру, її сповідування або зміну. А друге на колективну участь у цьому, в тому числі в рамках діяльності релігійних організацій. Так ось, перше є абсолютним і воно жодним чином не регламентується Законом про перейменування.
- А друге, може регулютуватися державою. Питання назви релігійної спільноти вочевидь належить до другого, а тому КСУ вважає, що Закон не порушує Конституції.
Більше того, заборона на допуск представників російських церков до армії капеланами відповідає правовому режиму воєнного стану. Але окрім юридичних підстав, ми бачили численні фактичні випадки колабораціонізму з боку представників УПЦ (МП).
Вже зрозуміло, що програвши в КСУ, Онуфрій піде далі. А далі тільки ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини – ред.). Але перспективи там примарні.
Річ у тім, що судді КСУ при ухвалі керувалися не тільки розглядом національного законодавства, але й прецедентної практики ЄСПЛ. Там навіть є референс до нещодавнього рішення по справі пана Михайла Ільїна та інших з церкви Мунітів проти України: «сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву».
Кейс цієї справи був іншим, але саме цей абзац красномовно демонструє позицію ЄСПЛ щодо суперечок довкола коректної назви та відповідного державного примусу. Адже мова йде про надання достовірної інформації громадянам про релігійну організацію, що також є частиною права на релігійну свободу. Цікаво, ще майже місяць тому саме цю цитату з рішення ЄСПЛ в якості аргументу запропонував тоді ще майбутній очільник ДЕСС Віктор Єленський.
Як видається, УПЦ (МП) не збирається виконувати Закон України. Навіть, якщо програє в ЄСПЛ. Насильно перереєструвати всі парафії держава не має права.
Лишається один шлях – визнання статутів невідповідними чинному законодавству та фактичне припинення їхньої правомочності.
Для цього виконавча влада має внести відповідні зміни до ЄДР та повідомити про неможливість правовідносин з цими громадами будь-яким юридичним особам, незалежно від форм власності.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
