У дні вагань і розгубленості, як-от тепер, у дні сорому за себе й усіх нас, які до цього стану довели чи допустили, знов і знов порушується питання: а куди ми йдемо, який наш план, хто ми й навіщо?
Про це для "Тижня" пише Юрій Макаров, повідомляє UAINFO.org.
Хтось запитує вужче: на Захід чи на Схід, євроатлантизм чи "русский мир" – і тут місце для невизначеності мінімальне. А хтось повертається до вікопомного вислову Леоніда Даниловича Кучми зразка 1992 року: "Скажіть мені, яку країну треба побудувати, і я її побудую". Одне слово, чи є в нас національний проєкт?
А далі починається лемент із приводу того, що всі наші уявлення, всі рефлексії та прогнози базуються на негативних засадах і не містять жодного позитивного твердження. На кшталт не менш відомого слогана того самого Леоніда Даниловича, розгорнутого в цілу книжку "Україна – не Росія". Ось, мовляв, вакуум ідей. Насправді хотів би обстати за президентом-2, бо його підхід має за собою довгу традицію.
Читайте також: Ідея, що наповнює російські гармати
Ідеться про такий стародавній напрям думки, як апофатичне богослов’я. Авжеж, Бог непізнаваний, його суть незбагненна, тому єдиний спосіб його визначити – від зворотного: не чим є об’єкт, а чим він нé є. Треба лише назвати явища, несумісні з Ним, і ми наблизимося до Його розуміння. Із погляду семіотики, підхід цілком плідний: бінарна опозиція, двійковий код і таке інше. А я додам, що із практичного погляду так само.
Чи багато ми знаємо країн, які мали би чітко сформульований національний проєкт? Припустімо, Сполучені Штати: "свобода для всіх", важко заперечити. І це працює! Не мені оцінювати результати, але як вектор, як тренд, як напрям постійної роботи над собою саме це визначає американську історію в різні періоди. Тобто спочатку гасло, потім громадянська війна за скасування рабства, потім невпинна боротьба із сегрегацією, потім рівність статей, політкоректність… Повторюю, не йдеться про оцінку форм, у яких гасло може реалізовуватися, ми лише констатуємо факт реалізації. Але ж свобода – це теж передусім свобода від, а потім уже свобода задля. Чиста апофатична методологія.
На якихось ділянках нації можуть мати спільну мету, але це радше локальні проєкти. Наприклад, боротьба з неписьменність. Бісмарк колись сказав, що битву під Садовою виграв прусський шкільний учитель. Найвиразніші проєкти мали імперії, але щось туди не тягне. Навіть коли йдеться не про Райх і не про РФ, а про Британію: "Прав, Британіє, морями!". Навіть завзятий англоман сьогодні визнає, що саме це прагнення подекуди призводило до потворних наслідків.
Я вже чудово пам’ятаю початок 1960-х, до того ж саме на рівні побуту, буденної свідомості. Микита Хрущов проголосив, що за 20 років буде побудовано комунізм, потім коментатори обережно виправляли: не сам комунізм, а його матеріально-технічну базу. Багато хто з експресивного радянського лідера сміявся, але було в тій країні чимало розумних і чесних людей, які тимчасово купилися на ідею. Ну що ж, у процесі ми отримали Карибську кризу, імпорт збіжжя й цементної сили застій.
Читайте також: Українці, мова й асиміляція: як відбувається злам, пов’язаний із ідентичністю
Припускаю, навіть наполягаю, що в нас теж є локальні завдання, які вимагають об’єднання всієї нації. Наприклад, зміна парадигми освіти. Або та ж таки судова реформа. Або… не знаю, будівництво доріг, чом би й ні. Але це не той катафатичний (ствердний) проєкт, яким марять інтелектуали й політологи, інколи в одній особі.
Сказати чесно, мені позитивного спільного проєкту не бракує. Демократія? Але ж, по-перше, демократія як така останнім часом показує себе так собі, он Трампа мало вдруге не обрали, по-друге, демократія – це теж засіб досягнення чогось більшого, а не самоціль. Чого ж саме?
Мене цілком улаштовує перелік того, чим категорично не є, не може й не має бути Україна. І, вочевидь, "формула Кучми" тут на першому місці. Чим ми не є? Ми не є імперією, ми не підкорюємо народи, особливо силою зброї. Ми не авторитарні, у нас Лукашенко навряд чи можливий довше, ніж на одну каденцію. Ми обережно ставимося до злагоди, якщо це не опір агресії — це такий успадкований запобіжник від крайніх правих ідеологій, як їх звикли позначати. Із крайніми лівими, здається, теж розібралися. Ми не такі необачні, не такі легковажні, не такі безвідповідальні у своїй масі. Ми не Росія, і в цьому наше щастя.
Що ж до образу майбутнього, то хай над ним думають не державні мужі, а футурологи або підприємці, їм це краще вдається. Якщо створити інтелектуальне середовище, щоб у ньому міг з’явитися Реймонд Курцвейл, якщо створити бізнесове середовище, щоб у ньому виріс Ілон Маск, цього буде достатньо і для запобігання екологічній катастрофі, і для польотів на Марс. Пам’ятаєте, наш президент, коли він іще не був президентом, заявив, що він лібертаріанець? Так отож.
ідписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
