Картина Сергія Іванова "На сторожовому рубежі Московської держави", 1907 рік
Як і роком раніше, московські раті чекали на хана за укріпленнями на Оці. Але цього разу поява кримських військ не стала для супротивника сюрпризом. Як же Девлет Герай зумів подолати смугу перешкод і вийти до Москви?
У березні 1572 року Девлет Герай почав мобілізацію своїх сил – «посадив на коней» кримців і запросив Малих ногайців. У другій половині травня хан залишив Крим і став на Молочних Водах, де до нього приєдналися Великі ногайці та черкеси. У середині червня похід розпочався, пише кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук Сергій Громенко спеціально для Крим.Реалії, інформує UAINFO.org.
Військо не поспішаючи (давалася взнаки наявність великого обозу з гарматами і верблюдами) просувалося знайомою дорогою – Муравським шляхом – поки в перших числах липня не досягло витоків річки Коломак. Там кримців помітили передові роз'їзди путивльської та рильської варти, тож уже 9-11 липня про вторгнення були сповіщені воєводи прикордонних міст, а 17 липня – Іван IV.
Читайте також: Ось так "удобні" міфи нищать людей і стирають нашу пам'ять
Сам він ще з 31 травня перебував у Новгороді, де вдавався до улюбленої справи – катувань і страт. «Та того ж літа цар православний багатьох своїх дітей боярських метав у Волхову-річку з камінням топив», – скупо повідомляє Новгородський другий літопис. Саме в цей час Іван Грозний написав чернетку свого заповіту – повчання синам – із покаянням у гріхах та скаргами на людську несправедливість.
Питання про напрямок головного кримського удару розв’язав сам Девлет Герай. 23 липня він перетнув кордон Московії, а 25 липня спалив посад Тули, але внутрішню фортецю з кам'яними стінами та потужною артилерією просто залишив позаду. Це означало, що хан піде до мети найкоротшим шляхом – через Серпухов, який розташовувався якраз на півдорозі між Тулою і Москвою. Коли ввечері того ж дня новини досягли похідного намету головнокомандувача Михайла Воротинського, той розпорядився стягнути всі полки ближче до Серпухова, залишивши на старих позиціях невеликі заслони. Це був ризик – кримці могли раптово змінити маршрут – але інакше зупинити хана було просто неможливо.
Кримський хан Девлет I Герай (1512–1577)
У суботу 26 липня 1572 року Девлет Герай став табором навпроти Серпухова. Переправлятися через Оку в укріпленому місці на виду в головних московських сил було самогубством, тому ханські роз'їзди почали намацувати слабкі місця в обороні противника на захід і схід від міста. Якби Девлету вдалося форсувати річку та вийти в тил московітам, битва розгорнулася б у чистому полі на вигідних для кримських вершників умовах.
Одне з таких місць – «Сенькін перевіз» – розташовувалося у 20 з гаком кілометрах вниз за течією Оки. Можливо, частина ханських військ спробувала з ходу перейти цей брід і навіть, незважаючи на опір, зуміла зробити це, але зрештою була відкинута назад (принаймні, так Віталій Пенськой трактує фразу «Піскарьовського літописця» – «І тут царя через Оку не пропустили»). Хай там як, перший обхідний шлях був знайдений.
І вже в ніч з 26 на 27 липня мурза Тереберді з ногайцями атакував перевіз, який охороняли двісті дітей боярських (не рахуючи їхніх озброєних слуг) зі сторожового полку. Як повідомляє нам «Повість про перемогу над кримськими татарами», ханські війська «тих дітей боярських розігнали і розгромили, і тини викопали та перейшли на цей бік Оки ріки. А бояри і воєводи о тій порі стояли від Серпухова за три версти». Перший плацдарм був захоплений.
Вранці в неділю 27 липня мурза Дівей з кримцями пішов Окою вгору і за 8 кілометрів на захід, навпроти села Дракіно, переправився через річку. Там «було діло» з полком правої руки під керівництвом князів Микити Одоєвського та Федора Шереметєва. Бій московити програли: «І воєводи, побившися з ним, пішли до Москви різними дорогами», – підсумував літописець.
Аполлінарій Васнецов: «Москва за Івана Грозного. Красна площа», 1902 рік
Втім, згідно з Розрядною книгою, «на тиждень цар кримський Оку-річку переліз», тож саме з Девлетом Гераєм «була справа» у цих князів «на Оці-ріці верх Нари». Та сама книга (але в іншому списку) дає подробиці бою: «Федор побіг і саадак із себе скинув, а справа була князеві Микиті одному». Проте в «Повісті» йдеться, що той день хан провів у перестрілці з великим полком: «А цар кримський на тиждень о 27-й день через Оку-річку стріляти з полкового велів поряд по наших по російських полках». У відповідь Воротинський наказав стріляти за Оку «по татарських полках із гармат», і перестрілка тривала з ранку до десятої години вечора.
Ясність вносить опричник Генріх фон Штаден – таки удар завдав Дівей. Згідно із «Записками», на Оці «за цими укріпленнями росіяни розраховували чинити опір кримському цареві. Однак це не вдалося. Кримський цар тримався проти нас на іншому березі Оки. Головний же воєначальник кримського царя Дівей-Мурза з великим загоном переправився далеко від нас через річку, так що всі укріплення виявилися марними. Він підійшов до нас із тилу від Серпухова».
В одному з боїв 27 липня Штаден взяв участь особисто, про що писав в «Автобіографії». Другий воєвода передового полку, князь Дмитро Хворостинін, ймовірно, ще не знаючи про прорив Дівея, відправив Штадена серед трьох сотень дітей боярських уздовж Оки на розвідку. «Я пройшов вгору кілька миль і побачив, що кілька тисяч вершників кримського царя були вже по сей бік річки. Я рушив на них із трьома сотнями і відразу ж послав з поспішністю до князя Дмитра, щоб він встигав нам на допомогу». Однак той відмовив у підкріпленні, навпаки, наказавши повертатися. «Але це було неможливо. Військо кримського царя оточило нас і гнало до річки Оки. Мій кінь був убитий піді мною, а я перестрибнув через вал і впав у річку, бо тут берег крутий. Усі три сотні було побито на смерть. Кримський цар з усією своєю силою пішов уздовж берега. І я один залишився живим». За деякий час Штаден приєднався до московського війська і взяв участь у битві при Молоді.
У ніч із 27 на 28 липня Девлет Герай залишив у головному таборі дві тисячі кримців, наказавши їм вогнем турбувати московських воєвод, поки він переправлятиметься через Оку. Незважаючи на те, що місце прориву Дівея було ближчим, а сам мурза досяг значних успіхів, хан вирішив пройти шляхом, прокладеним Тереберді – через Сенькін перевіз. Хоча, можливо, саме в цьому і полягав план – поки Воротинський очікував посилення кримської атаки на заході, Девлет без бою обійшов його на сході («Короткий літописець часів опричнини» вказує, що хан «річку Оку в трьох місцях переліз із чисельним воїнством»).
Перший Московський цар Іван IV Грозний (1530-1584)
Хитрість вдалася – лише вранці у понеділок 28 липня московські воєводи дізналися, що Девлет Герай переправився через Оку і швидко просувається до Москви. І того ж дня, можливо, вже до полудня, Тереберді досяг стін столиці – «відняв коло Москви всі дороги, а не воював і не палив». Навіть якби мурза привів із собою всіх ногайців, його сил не вистачило б на штурм міста. А ось перерізати військам на Оці зв'язок зі столицею Тереберді цілком міг.
Після ханського прориву утримувати Серпухів було безглуздо, тому Воротинський скомандував відступ. Згідно з «Московським літописцем», воєводи «почали думати, щоб як царя обходити і під Москвою з ним битися». План Воротинського полягав у висуванні в тил кримського війська: «Так цареві [тобто хану] страшніше, що йдемо за ним у тил, і він Москви оберігається, а нас боїться». Якщо ж Девлет Герай поверне і вирішить битися «всіма людьми», то його полки, стомлені двома переходами, «скоро нас не зіштовхнуть, а ми станемо в обозі безстрашно». І «того ж дня бояри і воєводи з усіма людьми» пішли за ханом.
Хитрість вдалася – лише вранці у понеділок 28 липня московські воєводи дізналися, що Девлет Герай переправився через Оку і швидко просувається до Москви. І того ж дня, можливо, вже до полудня, Тереберді досяг стін столиці – «відняв коло Москви всі дороги, а не воював і не палив». Навіть якби мурза привів із собою всіх ногайців, його сил не вистачило б на штурм міста. А ось перерізати військам на Оці зв'язок зі столицею Тереберді цілком міг.
Після ханського прориву утримувати Серпухів було безглуздо, тому Воротинський скомандував відступ. Згідно з «Московським літописцем», воєводи «почали думати, щоб як царя обходити і під Москвою з ним битися». План Воротинського полягав у висуванні в тил кримського війська: «Так цареві [тобто хану] страшніше, що йдемо за ним у тил, і він Москви оберігається, а нас боїться». Якщо ж Девлет Герай поверне і вирішить битися «всіма людьми», то його полки, стомлені двома переходами, «скоро нас не зіштовхнуть, а ми станемо в обозі безстрашно». І «того ж дня бояри і воєводи з усіма людьми» пішли за ханом.
Поставлені на колеса щити легко зачіплялися один за одного гаками, тож зібрати гуляй-город у полі можна було дуже швидко і без жодних інструментів. Традиція приписує його створення Воротинському, хоча вагенбурги – рухливі фортеці з возів – відомі у Європі щонайменше з початку 15 століття. За Штаденом, витрати на спорудження були покладені на дворянство: «кожен мав допомагати при будівництві гуляй-города відповідно до розміру своїх маєтків». Хай там як, гуляй-город показав себе вкрай ефективним проти легкої степової кавалерії – і того дня, 28 липня, ханським військам довелося в цьому переконатися.
Розбитий сторожовий полк, переслідуваний кримцями та ногайцями, відкотився до гуляй-города, а потім різко звернув праворуч. «І о тій порі, – писав автор «Повісті», – князь Михайло Воротинський велів стрільцям з пищалей стріляти по татарських полках, а пушкарям з великого наряду з гармат стріляти. І в тому бою незліченно ногайських та кримських татар побили». «Московський літописець» (нещадно перебільшуючи: стрільців у нього 3 тисячі, ногайців – 40 тисяч) додає, що московити стріляли так часто, що перебили всіх атакуючих ще на Рожанці, не давши нікому переправитися і вступити в рукопашну сутичку.
Коли до Девлета Герая повернулися його сини з новиною про розгром, хан відмовився від продовження наступу на Москву і наказав розбити табір у болотах за 7 верст від Пахри. Тепер йому залишалося або повернутися до Криму, уникаючи битви, або самому йти до Молодів.
Опубліковано з дозволи Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
