Відомий британський дослідник Вільям Баумоль в роботі «Мікротеорія інноваційного підприємництва» вичерпно виклав підстави для прийняття підприємцем рішення щодо того, яким буде його бізнес.
Ось що він пише: «… перерозподільна діяльність відкриває найкоротший шлях до особистого збагачення. Якщо у перерозподільника немає жодної корови, а у його фізично слабкого сусіда їх шість, шукач багатства бере палицю, б’є нею сусіда і веде з двору чотири корівки (або всі шість). Методи продуктивного підходу до накопичення багатства, навпаки, вимагають використання знань і далеко не завжди приводять до успіху. Припустимо ви поставили собі за мету вивести більш продуктивний сорт ячменю, щоб поліпшити раціон вашого стада корів. Вам доведеться докласти величезних зусиль, але кінцевий їх результат відрізняється високим ступенем невизначеності. Навіть, якщо ви досягнете мети, найбільші вигоди від підвищення врожайності можуть отримати зовсім інші люди. За відсутності спеціальних стимулів або домовленостей про гарантії отримання вигоди тими, хто присвятив себе продуктивному накопиченню, будь-який раціональний шукач багатства, швидше за все вибере перерозподільний шлях».
Цей текст є ключем до розуміння того, чому ось уже майже 30 років з часу проголошення Україною незалежності не виходить провести справжні ефективні економічні реформи. А не виходять реформи тому, що нам не вдається створити в термінології Баумоля «спеціальні стимули або домовленості про гарантії отримання вигоди» для технологічних підприємців. Без таких гарантій будь-який раціонально мислячий підприємець, пише Баумоль, швидше за все, вибере перерозподільний шлях отримання прибутку.
Бізнес будь-якого морального (в етичному сенсі) чинного підприємця, в обставинах, коли його конкуренти займаються перерозподілом ренти, в перспективі – нежиттєздатний. Саме тому всі суспільства, які бажали переходити від більш примітивних форм існування до більш цивілізаційних форм, до сталого розвитку своїх економік, завжди прагнули створювати спеціалізовані громадські інститути, які забезпечували стимули для підприємців, щоб вони займалися саме продуктивною працею.
Читайте також: Що чекає бізнес у посткоронавірусну епоху
Одним з таких стимулів до розвитку стала на початку Нового часу науково-промислова просвіта. Історик економіки Джоель Мокір писав в роботі «Освічена економіка», що інтелектуальні інновації стали можливими тільки в тих суспільствах, які були терпимі до ексцентричних підприємців. Як не дивно, Британія під час Першої промислової революції на початку XIX століття була не найтолерантнішою країною для ведення бізнесу, і британські еліти розуміли, що необхідно цю ситуацію радикально змінити. Саме в ті роки стався перелом, що призвів до переходу британської економіки до нових принципів виробництва товарів.
Чому ж це все-таки сталося тоді в Британії? Тому, що промислова революція, як пише Мокір, відбувалася на тлі попередніх змін в ментальному світі британської економічної і технічної еліти. Головне було в тому, що зміни привели до налагодження зв’язків між тими, хто мав знання і тими, хто працював руками – ряди прогресивних промисловців і інженерів поповнювалися все більшим числом цікавих, прогресивно мислячих людей, нерідко добре підкованих в механічних науках і хімії.
Освічені промисловці розуміли обмеженість своїх знань і зверталися за консультаціями до вчених. У Британії в кінці XVIII століття склався унікальний феномен наукових співтовариств і неформальних зустрічей, що дозволяв передовим виробникам отримувати доступ до самих передових знань того часу. Британські вчені були завжди готові спуститися зі своїх «олімпійських висот» і зустрітися з промисловцями. З іншого боку, багато вчених самі пробували свої сили в винахідництві. Таким чином, реалізовувалася на практиці програма британського вченого-просвітителя Френсіса Бекона про неприпустимість відірваності фундаментальної науки від практики втілення наукових ідей в матеріальний світ.
Разом з великими вченими того часу працювала набагато більш численна армія просвітителів-пропагандистів: авторів наукових книг, винахідників, інженерів, лекторів, механіків і філософів експериментаторів. Ці люди поширювали культуру і цінності «нового євангелія» корисних знань і вселяли натурфілософам потребу в тому, щоб зробити ці знання доступними для тих, хто міг би ними скористатися. Будь-які наукові відкриття з усього світу належало поширювати, щоб зробити їх надбанням всього суспільства. Тоді сформувалася досить цікавий специфічний суспільний прошарок «фахівців-джентльменів» – представників вищих класів, одержимих технікою і технологіями, які збиралися в кав'ярнях і клубах по всій Британії для обговорення науково-виробничих тем і постановки у своєму колі однодумців наукових експериментів.
У Британії тоді стали популярні технічні енциклопедії такі, як «Lexicon Technicum» Джона Харріса і «Cyclopedia» Ефраїма Чемберса, в яких підприємці того часу знаходили вирішення технічних питань. Навіть такий видатний вчений, як Майкл Фарадей надихався енциклопедичними статтями при виборі нових напрямків роботи.
Таким чином, ми бачимо, що британські еліти в цілеспрямованому процесі виробляли трансформацію національної економіки від примітивних практик, типу піратства на морі і работоргівлі, до просвіченої промислової економіки, що базується на сучасній науці. Для цього вони і розгорнули в країні найбільш значимий науково-просвітницький процес, який коли-небудь знала історія.
У першій половині XIX століття по їх стопах пішли і інші країни західної Європи, далі в другій половині XIX століття, об'єднана Німеччина, а також Японія часів Революції Мейдзі. А починаючи з 1920-х років і УРСР (в складі СРСР), де наукова і промислова пропаганда перебували на належній висоті. До речі, НАНУ того часу виглядала на світовому тлі науково-промислової пропаганди вельми гідно.
Читайте також: Bloomberg: Коронавірус перемагає, нам доведеться жити з ним й у наступному році
У другій половині XX століття і на початку XXI століття в таких країнах, як Китай і Південна Корея, а також в інших «азіатських тиграх», проводилася масова науково-промислова пропаганда, що стала основою потужних промислових ривків цих країн. Джо Стадвелл, автор книги «Азіатська модель управління», який довгі роки провів у Східній Азії пише, що в Південній Кореї праці економіста Фрідріха Ліста, класика промислового протекціонізму, є настільною книгою багатьох великих керівників корейської промисловості і держчиновників. Є ці книги і у підприємців середньої руки.
З вищенаведеного можна зробити такий висновок – неможлива наздоганяльна промислова трансформація суспільства в рамках поточної хвилі промреволюції, яка безперервно йде, починаючи з XIX століття, якщо вона не спирається на науково-промислову пропаганду, яка ведеться освіченою меншістю – національною політичною елітою, що спирається на національну вищу наукову школу.
Чому ж у нас все пішло не так, як в вищезгаданих успішних країнах? Чому наші підприємці в 1990-і роки в основному захопилися перерозподілом ренти, а не інноваційним промисловим виробництвом? І чому вони так і не можуть покинути цей «захоплюючий» процес і перейти до більш моральних, трудомістких, технологічно складних, але і більш стійких в конкурентному сенсі, більш прибуткових у довгостроковій перспективі способів заробляння?
На мою думку, значною мірою через слабку активність в науково-промисловому світі (і пропаганді) головного інституту нашої вищої наукової школи – НАНУ. В усіх попередніх хвилях промислових революцій вчені в успішних у промисловому розвитку країнах були дуже активні в процесі науково-промислової пропаганди.
Як нам це змінити? Для цього просто необхідно повернутися до тих правил поведінки, які були характерними для всіх розвинених країн на початку їх шляху до успіху, і які як і раніше характерні для лідерів світового промислового розвитку і тепер, в сучасну епоху. А саме – нам необхідно в найкоротші терміни розгорнути потужну науково-промислову пропаганду нових знань про інновації, про роль сучасних технологій і техніки, про необхідність національного промислового розвитку.
Пандемія коронавіруса показала, як треба це робити. Сезонні риновірусні інфекції в сучасну епоху існують вже багато десятиліть, але санепідемічні правила в суспільстві чомусь постійно порушувалися, в силу чого знижувалася ефективність всіх санепідемічних заходів в цілому. Коли ж за справу, в нинішню пандемію взялися вчені та лікарі та розгорнули потужну санепідемічну пропаганду і просвітництво мас, то ми побачили, як узгодженими діями вчених, лікарів, чиновників і суспільства вдалося зупинити пандемію Сovid -19. Ми змогли не дати пандемії досягти тих страхітливих масштабів, які були під час пандемії «іспанки» на початку минулого століття, коли число жертв обчислювалося десятками мільйонів чоловік.
Те ж саме можна сказати і про освіту мас, щодо необхідності технологічного та інноваційного розвитку України. Можна сміливо стверджувати, що, як і в вищевказаному випадку, науково-промислова пропаганда була явно недостатньою, щоб в нашому суспільстві сформувалася критична маса підприємців, які обирають не легкий шлях перерозподілу ренти, а складний шлях, але при цьому стратегічно виправданий для сталого розвитку країни – інноваційний шлях заробляння ренти на світових технологічних ринках.
Як говорив Артур Дей, СЕО світового інноваційного лідера компанії Corning: «Компанія, яка заснована на знаннях – це компанія, яка передбачає постійну зміну потреб споживачів. Краще екіпірування для зустрічі таких змін – це знання, трохи ширші, ніж ті, які мають ваші сучасники. Ми навмисно зосереджуємося на складних областях технології. Ми відчуваємо, що не вміємо добре робити нескладну роботу».
Виховання в Україні ось таких підприємців, які мислять, як Дей, метою яких є виробництво складної інноваційної техніки, і є головним завданням науково-промислової пропаганди, яку повинна очолити та реалізувати оновлена НАНУ. Розгортання в суспільстві від імені НАНУ науково-промислової пропаганди зі зміни ментальності наших підприємців в правильному напрямку, є фактором №1 для запуску процесу майбутнього промислового процвітання України.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
