Письменник Микола Чернявський у своїй книжці спогадів "Кедр Ливану" про Бориса Грінченка напише: "Більше працював, ніж жив… не беріг своїх сил. Другого такого робітника мені більше не доводилося бачити".
Борис Грінченко
Ким був для України Грінченко? Фанатичним ідеологом народництва? Талановитим універсальним письменником і публіцистом, що заповнював своєю працею, як і Іван Франко, більшість українських гуманітарних порожнин? Посереднім поетом і драматургом, який сам розумів, що його вірші та поеми обмежені певними догмами й постулатами? Талановитим прозаїком (більшість його оповідань і повістей, так би мовити, витримали випробування часом) і публіцистом, безкомпромісним полемістом із Михайлом Драгомановим? Другим, після Франка, одержимим духовною працею для українства? Чи можна би було серйозно говорити про зміцнення української ідеї, якби не Франко та Грінченко?
Читайте також: Сталева ніжність великої душі: Леся Українка була приречена на постійну боротьбу
Грінченка недолюблювало чимало українських письменників. Думаю, він був живим докором для духовних лінощів інших, нашого "якосьтовонобуде". Не надто похвально відгукнулася про його творчість Леся Українка. Це можна було пояснити ще й частою полемікою, яку він вів на сторінках преси із рідним дядьком Лесі Українки, якого навіть пізніше називали "чорним генієм" для української культури, Михайлом Драгомановим. Леся дуже любила свого дядька. Також Франко спершу писав, що "не міг дочитати до кінця" повісті Грінченка "Соняшний промінь", а пізніше називав його "талановитим поетом і повістярем, що покинув епіку задля драми". Оцінки сучасників завжди мінливі й суб’єктивні.
У цього письменника мовою дитинства була російська (як і в Бориса Антоненка-Давидовича, Миколи Куліша, Євгена Плужника й багатьох інших). В одинадцять років він прочитав "Кобзар" Шевченка. Направду ця книжка майже містично діяла на багатьох українців: так зримо було відтворене в "Кобзарі" українське колективне підсвідоме. Грінченко згодом напише: "Кобзар» зробився моєю Євангелією". Навіть лячно припускати, яким був би розвиток українства без появи "Кобзаря"…
Грінченко вибрав українство, протиставивши його своєму зрусифікованому родові. Виняток робив лише для матері, спілкуючись у листах із нею російською. Його дружина росіянка Марія Загірня (псевдонім) стала Грінченковою соратницею. Саме такі "грінченківські" жінки зображені в його повістях "Соняшний промінь" і "На розпутті". Їхні стосунки – це вдалий симбіоз близьких за душевних складом і переконаннями натур. Впевнений, що якби не всеприсутня любов дружини, Грінченко не зміг би здійснити, до прикладу, такий інтелектуальний і вольовий подвиг як укладання "Словаря української мови".
У листі до Володимира Гнатюка Борис Грінченко писатиме, "із словарем мушу бути готовим на лютий 1904 року і як не вдурію до того часу, то буду готовий". Він, укладаючи славнозвісний чотиритомний "Словарь української мови", сам зробив таку ж роботу, як, до прикладу, академічний колектив інституту мовознавства.
Читайте також: Найможливіша людська досконалість: як і хто повернув нам Миколу Зерова
У подружжя була єдина дочка Настя, яка стала активною учасницею революційних подій. Сиділа в тюрмі. Подружжя Грінченків пережило трагедію: смерть Насті, а відтак її маленького сина. Ця подвійна смерть, як на мене, спричинилася до ранньої смерті Бориса Грінченка у віці 47 років.
Похорон Грінченка в Києві 1910 року був настільки велелюдним, що навіть у центрі міста зупинили рух трамваїв. Українство із його невитравним духовним некрофільством віддавало покійному запізнілу шану. У надгробних промовах вгадуються початки нового культу: "Помер великий чоловік України, її славетний герой". Після Грінченкової смерті у просвітницьких закладах його портрети уквітчуватимуть рушниками, поруч із портретами Тараса Шевченка. Але вже незадовго ім’я Грінченка стане табуйованим на багато років і буде обсипатися літературними прокльонами…
Його дружина Марія після смерті свого чоловіка, якого любила й шанувала так, як жила та дихала, без жодного відсотку театральності, ще 18 років робитиме все, що в її силах і понад сили, для збереження пам’яті Грінченка в умовах щоразу гучніших кроків червоного термінатора….Вона писатиме після смерті чоловіка: "Життя спорожніло. Нема чим жити".
Марія Загірня просила, щоб їй залишили місце на Байковому кладовищі, біля могили її чоловіка, доньки й онука. ЇЇ волю було виконано після смерті.
Разом були все життя, розлучаючись лише заради крайньої необхідності. Разом Борис і Марія Грінченки й після смерті, споглядаючи у світі тонких енергій на наше таке суперечливе українське життя…
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
