Некрополь Флорівський цвинтар на Замкова гора — таємниці, покоління, забуття.
На одному з найзагадковіших узгір’їв Києва — Замковій горі (відома також як Киселівка чи Фролівська гора) — розкинувся некрополь, що мав змінити статус із просто старого кладовища на офіційну пам’ятку культурної спадщини. Йдеться про Флорівський цвинтар, який належав жіночому монастирю Свято‑Вознесенський Флорівський монастир. Сьогодні він перебуває в процесі «перезавантаження» — від забудькуватого куточка до об’єкта уваги істориків, урядовців і громадськості.
«Ми працюємо над тим, щоб уперше в історії на Замковій горі було офіційно зафіксовано понад пів сотні старовинних надгробків як пам’ятка культурної спадщини», — зазначили у Департаменті охорони культурної спадщини КМДА.
Історія гори та монастиря: від фортеці до некрополя
Замкова гора — один із найстаріших історичних пластів Києва. Від III тисячоліття до н. е. тут існували поселення, ([Київський Гід][1]) а вже в XIV — XVI століттях вона служила укріпленим пунктом. На ній стояв дерев’яний замок, до якого згодом додався монетний двір і резиденція воєвод.
У ХІХ столітті монастир Свято‑Вознесенський Флорівський, розташований біля підніжжя гори, отримав цю гору під своє кладовище — так гора почала називатися також «Фролівською».
Цвинтар формувався як престижне місце поховання для київської інтелігенції, духовенства, меценатів ХІХ–ХХ століть. У 1857 році тут збудували кам’яну Троїцьку церкву, кладовище огородили цегляною стіною.
Проте згодом обставини змінилися кардинально: у повоєнні роки на горі з’явилися військові об’єкти, одна з конструкцій — радіостанція, що глушила трансляції закордонних радіостанцій. Час позначився руйнуванням могильних секторів, переміщенням частини поховань на інші кладовища (зокрема на Лук’янівське кладовище) і занепадом території.
Престиж некрополя та занепад
У часи своєї розквіту некрополь користувався значним соціальним статусом. Тут ховали князів, військових, професорів, меценатів. Мурована огорожа, церква на цвинтарі, панорамний вигляд на Поділ — усе це створювало атмосферу поховання у «високому суспільстві».
Але вже в XX столітті ситуація змінилась: радянська влада закрила кладовище, церкву знесли, територія використано під військові потреби.
Через це значна частина надгробків зруйнована, фактично втрачена або прихована чагарниками. Як зазначено в журналістських матеріалах: територія стала заростати, доступ до оглядового майданчика втрачено.
Легенди, містика і атмосфера гори
Замкова гора здавна оповита містикою. Одна з легенд говорить про те, що гора є тією самою літописною Хоревицею — братом засновника Києва — і що на ній знаходились поселення, рабства й сакральні простори.
Друга легенда — фото‑підпис «Кладовище київських відьом», що зустрічається в інтернеті та на фотоплатформах.
Місцеві розповіді також вказують на силуети черниць, які начебто з’являються на заході сонця серед могильних плит; на залишки мурів і підземель, що ніби ведуть до таємних кімнат замку; на марудні кроки й тіні минулого. Самі ж археологи підкреслюють, що гора має природні укріплені схили, її схема — ніби створена для оборони.
Коли сучасний турист піднімається на вершину, панорама Подолу відкривається велична, але водночас — навіює спогади про минуле, в якому переплелися монети королів, замки, монастирі, надгробки, руїни.
Привід — чому зараз
Історичний момент настав: у 2025 році Департамент охорони культурної спадщини КМДА повідомив про намір визнати Флорівський цвинтар пам’яткою культури. Наразі кладовище не має офіційного статусу, але попереду розгляд на Консультативна рада з питань охорони культурної спадщини. Офіційний статус означатиме захист мінімум 50‑ти старовинних надгробків, встановлення охоронної зони і можливість реставраційних робіт.
Це важливо не лише з точки зору історії, але й з погляду містобудування, туризму, відновлення міської пам’яті. Адже, як зазначено: «ці 16 людей були перші жертви російської зради… Згадали їх на Замковій горі».
Таким чином, ініціатива — це не просто формальність. Це шанс повернути місцю гідність, повернути його в поле уваги, інтегрувати в культурний маршрут Києва.
Що потрібно зробити
Щоб цвинтар не залишився просто пунктом на карті, а дійсно отримав статус, потрібні конкретні кроки:
- провести інвентаризацію старих надгробків, їх фотозйомку, дослідження стану;
- визначити межі охоронної зони, розробити правовий режим доступу та реставрації;
- відновити або зберегти (де можливо) пам’ятники та цегляну огорожу;
- організувати археологічні обстеження території і створити екскурсійну інфраструктуру;
- залучити громадськість, істориків, волонтерів до програми «збереження», через освітні проєкти, виставки, цифрові карти.
Майбутнє, яке ми можемо створити
Якщо Флорівський цвинтар стане пам’яткою, він може перетворитися на одну з центральних локацій культурної та туристичної карти Києва. Сюди прийдуть не лише ті, хто шукає затишного оглядового майданчика, але й ті, хто хоче торкнутися минулого: ходити поміж старих плит, читати імена, згадувати життя, заглядати в таємниці гори.
Серед старих надгробків — історії людей, які творили місто, культури, науки. Тут можна відчути, як переплітаються дні Києва: від князів і литовських воєвод до благодійників і учених. І разом із легендами про тіні черниць і гору, на якій колись стояв замок, вкритий бур’янами, перетворити це на живий простір пам’яті.
Флорівський цвинтар на Замковій горі — це не лише пам’ять про померлих. Це пам’ять про місто, що зростало, змінювалося і залишило свою сліду в камені, мурах, могилах. І зараз він має шанс повернути собі голос, який можна буде почути.
Ще не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Тоді долучайтесь, щоб бути в курсі усіх актуальних, важливих та перевірених новин Києва, Київської області та України.
Джерело: 44.ua
