Київ славетний своєю історією, своїми краєвидами та спорудами. Чи багато ми знаємо про людей, які їх створили?
Журналісти 44.ua підготували для вас дещо цікаве про них.
Володимир Заболотний
Володимир Заболотний народився 1 (13) серпня 1898 р. у сім'ї майстра-золотаря з виготовлення церковного начиння у селі Карань. Зараз це село включене до міста Переяслав.
1919 р. Заболотний успішно закінчив Переяславську гімназію, працював реєстратором музею, художником районного військового комісаріату. За два роки вступив вступив до Українського архітектурного інституту в Києві.
Ще під час навчання Заболотний брав участь у різних конкурсах, показував свої проєкти. Він розробляв робочі креслення Київського залізничного вокзалу, спорудженого в 1929-1933 рр., спроєктував на конкурс Палац уряду УРСР та житловий масив "Промінь" у Харкові.
У 1935–1936 рр. за проєктами Заболотного в Парку піонерів Києва збудували технічний, агробіологічний та військовий павільйони та театр ляльок й кінотеатр. Також за його проєктами на вулицях Червоноармійській (тепер Великій Васильківській) і Жертв Революції (Трьохсвятительській) збудували два багатоквартирних будинки.
Але найвідомішою його будівлею, звісно, є будівля Верховної Ради.
Після перенесення в 1934 р. столиці УРСР з Харкова до Києва затвердили план розбудови Києва, зокрема потрібний був і будинок засідань ВУЦВК (найвищого органу влади УРСР). Проєкт Заболотного виграв конкурс на початку 1936-го, і за три з половиною роки з'явився цей будинок. Заболотний отримав за нього державну премію, а згодом був призначений головним архітектором столиці.
Зазначимо, що у Другу світову війну будівля отримала значні пошкодження, і у процесі реконструкцї на початку п'ятдесятих до нього добудували триповерхову північно-західну частину для службових приміщень.Скульптурні групи перед входом, хоч і були передбачені проєктом Заболотного, з'явились ще пізніше – 1985-му.
Далі будівля зазнавала змін у рамках декомунізації. Але в цілому ми бачимо його зараз таким, як і задумував Заболотний.
Владислав Городецький
Лешко Дезидерій Владислав Городецький народився 23 травня (4 червня) 1863 р. у Шолудьках Брацлавського повіту в родині польського шляхтича. Нині це Немирівський район Вінницької області.
Після закінчення реального училища Святого Павла в Одесі та Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі Городецький переїхав до Києва. У Києві він був не лише архітектором – також мав власний цементний завод на Куренівці і більшість замовлень зводив з власного ж цементу.
Був власником фабрики в Криму, а ще – затятим мисливцем. Одним з перших його проєктів була будівля тиру біля Лук'янівського кладовища.
Загалом в Україні Городецький спорудив понад 30 будівель, найбільшу увагу приділив столиці. Його недарма називають "київським Ґауді", і Дім з химерами на Банковій це також підтверджує. Він буквально вражає свєю досконалістю – і фантазією митців, які над ним працювали. Форма куба і чотири асиметричні фасади – "рука" Городецького, а от скульптурні прикраси виконав талановитий італійський скульптор і близький друг архітектора Еліо Саля. Вони також зроблені з цементу, який на той час був найбільш передовим матеріалом.
Дім з химерами Городецький збудував як прибутковий будинок. Він також жив там з родиною. У будинку було сім електрифікованих квартир. Окремо варто відзначити раціональність використання ділянки, адже ця будівля займає відносно невелике місце.
Фантазія та пишність – це також про неоготичний римо-католицький костел Святого Миколая на Великій Васильківській. Тут треба зазначити, що автором проєкту був не Городецький, а Станіслав Воловський. Однак Городецький, який наглядав за будівництвом, вніс у проєкт певні зміни, що стосувались саме декору. Скульптурні роботи – також "рука" Саля.
Аліпій Печерський
А ось киянин-митець, про якого відомо набагато менше. Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський – православний святий, іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священник.
Він один з перших давноруських іконописців, чиє ім'я збереголось в історії. Про нього згадує (і відзначає високу майстерність) Києво-Печерський патерик.
Відомо, що він народився у Києві десь у 1050 році. Навчався іконопису також тут: у грецьких майстрів, які приїхали розписати Печерську церкву.
Ще молодим Аліпій вирішив працювати у Києво-Печерському монастирі і постригся в ченці. Лише заради богослужінь він відволікався від написання ікон, а також від їх реставрації.
Найвідомішою роботою Аліпія вважають чудотворну ікону Божої Матері Свенсько-Печерську, написану для Києво-Печерського монастиря. До 1288 р. вона перебувала у цьому монастирі, але потім її забрали до Успенського Свенського монастиря Брянська. Совєти знищили цей храм, тому з 1927 р. ікона зберігається у Третьяковській галереї в Москві. Друга його чудотворна ікона, "Богородиця Велика Панагія (Всесвята)", на жаль, теж у Третьяковці.
Є припущення, що Аліпій Печерський доклався до розпису Успенського собору Києво-Печерської лаври, який совєти підірвали у 1941 році, та до мозаїк Михайлівського Золотверхого, який вони зруйнували у 1934-1936 рр. Причому почали саме з мозаїк. Їх не знищили, та знімали і переносили на іншу основу у неналежних умовах. Частина з них тепер в Росії. Дещо є і в Києві, але не в рідному соборі.
Помер Аліпій Печерський близько 1114 р. і був похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Вікентій Хвойка
Вікентій Хвойка народився 1850 року в селі Семині на Ельбі в Австрійській імперії, у старовинній шляхетській родині.Він навчався у Хрудімі та Празі, а у 1876 р. переїхав до Києва.
Хвойка працював у Києві вчителем, але з 1890-х почав займатись археологією. Спеціальної освіти він не мав. Деякі розкопки здійснив у Києві, співпрацював з місцевими діячами, які цікавились старовиною.
У 1893 р. Хвойка відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20 тис. років тому на Подолі. Тут виявили скупчення великих кісток мамонтів.
Також він брав участь у розкопках у Протасовому Яру.
На цей же період припадає його головне відкриття. У 1893 р. почалися розкопки на Кирилівській вулиці – і було знайдене поселення трипільської культури.
Восени 1897 р. кілька поселень із матеріалами, подібними до київських знахідок, Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині це Обухівський район). Пам'ятки були знайдені у Трипіллі, селах Жуківка та Стайки, а також на березі Дніпра у столиці.
Хвойка презентував свої знахідки у серпні 1899 р. на XI археологічному з'їзді в Києві. Він зробив класифікацію пам'яток і встановив час виникнення культури (IV-III тисячоліття до н. е.). Назва "трипільська культура" з'явилася в праці Хвойки про розкопки поселень біля Канева та Ржищіва.
У 1898-1900 рр. він провів розкопки на Середньому Придніпров'ї та відкрив могильники з урнами – поля поховань Зарубинецької (II століття до н. е. -II ст. н. е.) і Черняхівської (II-V ст.) культур.
Також Хвойка досліджував історію Київської Русі, зокрема Києва. Він вів розкопки на горі Киселівці та Старокиївській горі і знайшов залишки помешкань та майстерень, вироби зі скла, кістки та срібла. Серед його знахідок також жалишки давньорускього городища у Київській області.
Далі він звернувся до Середньовіччя: у 1903 р. вів розкопки на Замковій горі в Чигирині, де були знайдені рештки будівель XV-XVI століть.
Не можна і не згадати про те, що Хвойка відіграв велику роль у заснуванні Національного музею історії України (тоді він називався Київським музеєм старожитностей та мистецтв). Музей відкрили у 1899 році, і Хвойка був першим хранителем його археологічного відділу. Його знахідки тепер тут також зберігаються.
Аманд Струве
Ось ще один відомий киянин, який мав відношення до будівництва. Але не архітектор. І, варто зазначити, один з небагатьох росіян, які не нашкодили Україні, а принесли користь.
Аманд Струве народився 30 травня 1835 р. у Санкт-Петербурзі. Він походив із німецького шляхетного роду. Його предки переїхали до Росії у XVII столітті.
Серед його предків були і дипломати, і інженери, і військові, і сам Струве спочатку вступив на військову службу, але потім зрозумів, що вона його не приваблює. Він став інженер-капітаном при Київському відомстві шляхів сполучення.
Першим його проектом у Києві було будівництво залізничного моста через Дніпро. Міст було закладено в березні 1868 року. Він мав 12 прольотів по 89 метрів кожен, а загальна його довжина перевищувала тисячу метрів. Він був на той часим третім за довжиною у всій Російській імперії, але за технологією – першим. Струве застосував кесонний метод: на місці будівництва мостової опори у воду опускалася дерев’яна, обтягнута брезентом, конструкція – кесон, з неї витіснялася вода. Всередині камери закладався фундамент опори, а потім споруджувалася й сама опора.
Зараз цього мосту не існує, це його "друга смерть". Спочатку його підірвали білополяки у 1920 році. Кияни відбудували його за три місяці. Однак у 1941 році вже червоноармійці, які кидали місто, підірвали його – цинічно "на прощання". Після Другої світової війни не відновлювали, а 1952 року побудували новий – Дарницький.
Струве заклав у Києві центральний водогін. У цьому сенсі Київ також став одним з перших в імперії, хоча для нашого міста водогін в XIX ст. не був новиною. Є дані від 1636 р. про підведення води до Братського монастиря на Подолі. А наприкінці XVII ст. також на Подолі існував "фонтанальний колодязь", з якого дерев’яними трубами вода надходила в окремі садиби.
У 1865 р. в Київському відомстві шляхів сполучення розробили проєкт водогону вартістю пів мільйона рублів. Струве очолив концесію. Закладення споруд майбутньої водогінної мережі відбулося у 1871 році. Зрештою побудували три водонапірні вежі: дві в Міському саду (на Грушевського, нині там так званий Музей води) і одну на Володимирській гірці. Також спорудили машинні станції, біля міських купалень пробурили чотири артезіанські свердловини, проклали 24 км труб.
Одним із перших об’єктів, який було підключено до централізованого водогону, був Маріїнський палац. Вода з Дніпра подавалася на Хрещатик, Велику Васильківську, Олександрівську вулиці, Бібіківський бульвар (нині бульвар Тараса Шевченка).
До 1874 р. в Києві налічувалося вже 147 садиб із водопроводами, а у 1890 р. довжина вода подавалася вже до 2 тис. садиб. Сам водопровід виріс до 60 км.
А от у чому Київ завдяки Струве став першим в імперії – це у плані трамваю.
В середині ХІХ століття основним засобом пересування в Києві був омнібус. Це при тому, що в місті жило 200 тис. людей, а один омнібус вміщав всього до 20 пасажирів.
Спочатку Струве облаштував у Києві кінну залізницю, але через наш рельєф вона виявилась не надто рентабельною. В інженера в запасі була ще одна ідея – локомобілі, трамваї на паровій тязі, і деякий час вони ходили.
А потім Струве вирішив спорудити трамвайну лінію з електричною тягою. Вже були тоді розробки передачі електрики рейками. І 1 червня (13 червня) 1892 р. від Царської площі (нині Європейської) до Олександрівської (Поштової) проїхав електричний трамвай. Шлях був одноколійним завдовжки 1,5 км, ходило два вагони місткістю 40 пасажирів.
За рік в місті діяли вже дві трамвайні лінії.
Струве також облаштував у Києві вуличне освітлення.
У нашому місті є вулиця, названа на честь цього видатного інженера. Вона пролягає від вулиці Семена Скляренка до проспекту Степана Бандери. Іронічно, так.
Досі не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Скоріше долучайтесь, щоб завжди бути в курсі всіх подій та нічого не пропустити.
Джерело: 44.ua
