Андрій Окара: Скільки “музикантів” залишилося в “оркестрі Пригожина”

Протягом останнього півроку майже всі військові аналітики не можуть дійти консенсусу з трьох неочевидних та хибних питань: Де відбудеться генеральна битва? Яка зброя переламає перебіг війни? І коли це закінчиться? Пише політолог Андрій Окара у своєму блозі на "Обозреватель". Отже, битва де, у якій області, під яким містом, якому ділянці фронту стане "вирішальною",  "переломною", "долевою" битвою? Такою, яка покаже, на чиєму боці якщо не "бог війни" чи правда, то принаймні сила, організованість, логістика, полководчий геній. Як свого часу — під Сталінградом чи Курською дугою. Спочатку багато хто думав, що під Києвом. Потім що під Херсоном. Пізніше — під Ізюмом та Куп'янськом. Тепер ось під Бахмутом. На майбутнє гадають — що під Мелітополем, а потім біля Бердянська, на узбережжі Азовського моря. Але поки що і ЗСУ, і ЗС РФ свідомо уникають такої битви. Об'єктивно — жодні, ні інші не створили ударних угруповань необхідного масштабу, не сконцентрували достатньої живої сили, танків, БМП та іншої техніки. Російські ЗС сподіваються на другу хвилю мобілізації та на гарну підготовку тих, кого мобілізували восени минулого року, але хто ще не потрапив на фронт із "навчань". ЗСУ сподівається насамперед на західну бронетехніку, якій наобіцяли дуже багато й доброї, але поки що обіцянки більше схожі на шолом віртуальної реальності. Тому чим раніше така битва почнеться, тим вигідніша Росія. Час грає швидше на руку Україні та дозволяє зібрати танковий та авіаційний "кулак". Багато аналітиків вважають, що російський наступ уже почався і ось-ось його підтримають з повітря кілька сотень літаків і вертольотів — адже потрібний якийсь зримий результат до річниці, 24 лютого, — мовляв, не дарма ж все починали! Було б смішно, якби такої генеральної битви не відбулося зовсім. Але схоже, ні добровільно вмирати (у Кремлі), ні відступати (з-під Бахмута) ніхто не збирається, а сценарій затяжної багаторічної окопної війни — як у Першу світову, коли "на Західному фронті" — ну ніяких змін — нікого, включаючи Захід не влаштовує, тому така битва стає неминучим. Питання про його характер і масштаб. Поки що все говорить про те, що це може бути не Сталінград і не Курська дуга, а Ржев, де "м'ясорубці" загинуло стільки радянських солдатів, що досі не всі поховані та неможливо підрахувати (деякі історики говорять про цифру навколо 1 млн.!).  Успішне захоплення "вагнерівцями" Бахмута могло б підняти і цю структуру, і самого "композитора" Євгена Пригожина, проте ЗСУ утримує місто і поки що здавати його не збирається, що нещодавно підтвердив і Зеленський. Сам по собі відхід із Бахмута не означає жодного перелому, проте відкриває дорогу на Слов'янськ та Краматорськ. "ЧВК Вагнер", як і інші подібні "ЧВК" та "приватні армії", діють з благословення верховної влади, проте на свій страх і ризик, тому їхні взаємини з ЗС РФ схожі на відносини царських опричників та "земського війська" за часів Івана Грозного. Конкуренція у форматі "на винос" – ногами вперед. Тому під час штурму Соледара вперед випускали вагнерівських найманців і особливо зеків. А коли вони робили найбруднішу роботу — закидали своїм "м'ясом" лінію бойового зіткнення — до бою включилися російські десантники та інші добре підготовлені кадрові військові. І потім — найжорстокіша суперечка між Пригожиним та "регулярами": хто в кого вкрав перемогу. Але якою є логіка цієї конкуренції? Одні вважають, що Путін довіряє Пригожину, а армії та її генералам уже ні. Ну не змогли ж Київ за три дні! Хоча й "пригожинці" Бахмут за багато місяців теж не змогли. Звідси й рокірування 11 січня між "армійськими" та "музикантами", а також піднесення Герасимова та перехід до іншої військової тактики — менш гнучкою, більш прямолінійною. І до нової стратегії: від СВО до великої війни. Умовно кажучи, від "mezzo-forte" (mf) до "forte-fortissimo" (fff). Інші вважають, що пригожинський "гранд-оркестр" та інші "оркестри" були створені не як опора верховної влади і не як альтернатива російським ЗС, а як "м'ясний спецзагін" — за аналогією зі сталінськими штрафбатами. Ну а сам Пригожин — це не конфідент Путіна, не кандидат у "наступники", не новий Робесп'єр, а просто функція — ну хтось має робити брудну роботу! До речі, рекрутинг зеків — це зняття додаткового економічного навантаження з російської тюремної системи, а також — звільнення місць для нових засуджених. В українському експертному середовищі триває дискусія про те, що для України краще перебити під Соледаром, Бахмутом і околицями кілька десятків тисяч пригожинських, а тепер ще й "армійських" зеків, або навпаки, щоб вони, які вижили й амністовані, повернулися назад у рідні міста і весі, і тоді Росія захлинулася б від пришестя "переможців" з 15–20-річними, а то й довічними термінами, тож фільм "Холодне літо 53-го" здався б свято у дитячому садку. Загалом поки що не можна зробити однозначного висновку про стратегію "бойового злагодження" між регулярною армією та "ЧВК". Схоже, такої стратегії й не існує, а діють за умовами: коли треба, вперед йдуть високопрофесійні штурмові бригади. Коли треба – добре мотивовані пригожинські "добровольці". Коли не треба — зеки, яких у принципі не шкода — багато росіян вважають, що їхня загибель — це очищення Росії. Як би там не було, сам Пригожин уже вирішив одне, але важливе завдання: легалізував сам формат "приватних армій". При цьому такі формування поки що навряд чи можуть з'явитися в олігархів і створити потенційну загрозу для Кремля. Натомість олігархів цілком можуть змусити "допомагати" тому чи іншому "оркестру". Ще одна тема, яка постійно будується експертами: яка зброя призведе до перелому війни? "Bayraktar", "Javelin", HIMARS, GLSDB, ATACMS, "Leopard 1", "Leopard 2", F-15, F-16 – з українською? Чи "Кинжал", "Іскандер", "Калібр", "Сармат", Х-22, Х-55, Х-101, Т-90, "Герань 2", ТЯО – з російською? Чи вирішальним виявиться використання невідомо ким методів технологічного тероризму (як це було з "Північними потоками") — скажімо, раптом вибухом будуть перебиті оптоволоконні кабелі між Європою та Америкою чи невідомі ракети будуть збиті супутники зв'язку? Ну і в світовому хаосі США і Європа, що утворився, будуть змушені дуже жорстко тиснути на Київ — мовляв, погоджуйтеся на мир з Росією на "поточних умовах". Або як кажуть у Кремлі: "виходячи з реалій, що склалися". Схоже, поки що максимальний ефект російській стороні дає саме масова мобілізація та використання зеків за моделлю "ЧВК Вагнер" — як гарматне м'ясо та витратний матеріал. Так, це безжально, так, цинічно, так, у традиціях масових воєн у першій половині XX століття. Але поки що це працює і навіть не без певного успіху. Україні ж успіх приносять "якісні" фактори: бойова злагодженість, ефективність командування, використання методів сетецентричної війни, масова солідарність, використання високоточної західної зброї. І, нарешті: коли все закінчиться? За три дні? – Як сподівався Путін. За три тижні? — як запевняв Арестович. До кінця 2022 року? — як після Харківської операції сподівалися багато українських та західних політичних коментаторів. До кінця 2023 року? — як пообіцяв Кадиров. До останнього українця? — як камлає останкінська пропаганда. Через кілька років? – Як пишуть політологи-песимісти. Взагалі ніколи? – Як високомудро тлумачать філософи – любителі Гегеля та Геракліта. Схоже, якщо не враховувати фактор "чорних лебедів", все закінчиться тоді, коли і додаткова мобілізація до армії, і рекрутинг зеків перестануть давати результати. І, як кажуть дослідники проблеми, навіть Пригожину — з його безперечним талантом захоплювати, приваблювати та мотивувати людей — все складніше та складніше вербувати нове "м'ясо" у російських колоніях. Чи тепер цим займаються "регуляри"? Чи у м'яса з'явилися мізки? Чи це просто тварина, тобто цілком "м'ясний" страх перед смертю? Схоже, найближчими півтора місяця ми дізнаємося відповіді на всі ці три головні питання цієї вже цілком світової війни. Джерело: 44.ua