Під час роковин початку російського вторгнення дуже багато спогадів торкаються інформаційних вкидів, які були застосовані росіянами проти українців. Кожна така операція переслідує певну мету (для нас не дуже хорошу). Але як так вийшло, що одна вигадка окупантів нас згуртувала?
Журналісти 44.ua нагадають, як весь Київ шукав мітки та завалював скаргами на них будь-яких правоохоронців.
Підготовка
Зараз уже не всі пам'ятають, що перед запуском військової техніки на територію України росіяни добряче "потурбувались" про нас у мережі.
Було підготовлено масовані хакерські атаки на сайти держустанов, великих проблем зазнав банкінг. Ворожі кіберспеціалісти навіть зв'язок ЗСУ підбили — до появи у нас тоді ще нікому не відомих Starlink військові використовували їх європейські аналоги. На ці ресурси також прийшовся удар хакерів.
Суть таких операцій була проста: вивести з ладу якомога більше сервісів, аби люди панікували. А якщо без паніки — щоб державний апарат та фінансова система працювали повільніше. Те ж саме можна сказати про військовий зв'язок.
На відміну від більш прямих дій, на кшталт хакнутих сайтів, психологічні операції працюють в дуже розмитих рамках. Їх ефективність важко оцінити чи обрахувати. На жаль, помічає більшість людей лише надто успішні приклади.
Одним із них була й епопея "міток", які "навідники" малювали по Києву. Найприємніше, що можна сказати про автора цієї ідеї (росіянина Ігора Мангушева) — те, що він уже на тому світі. У лютому 2023-го його застрелили власні ж побратими.
Звісно, автором цей покидьок назвався добровільно. Але, оскільки ніхто не наважився звинуватити Мангушева в плагіаті чужої ідеї, будемо вважати винним саме нього.
Свою ідею Мангушев обгрунтував доволі просто. Йому хотілось посіяти хаос в Україні. Кожного співробітника Нацполіції чи СБУ, яким замість звичайної роботи доводиться реагувати на фейкові вкиди, він називав "мінус одним стволом для оборони України".
Як це робиться?
Перші акції були виключно фейковими. За твердженнями терориста, він залучив своїх друзів у Москві, аби ті намалювали на даху свого будинку хрест. Власне, серед сотень чи тисяч вкидів і сховався "той самий" оригінал.
Для наступних акцій Мангушев наймав місцевих жителів, орієнтуючись на найменш захищені верстви населення. Зокрема, одного разу він вихвалявся, що доручив малювання "міток" дітям-наркоманам. Що ж, інколи мережа дає надто багато можливостей.
Вкиди розповсюджувались дешево й сердито. Ними буквально завалювали боти зворотнього зв'язку, контактні форми та інші способи зв'язатись із правоохоронцями. Кіберполіція визнала, що половина звернень 2022 року була так чи інакше пов'язана з "мітками".
Від цієї навали було практично неможливо захиститись технічно. З початком вторгнення росіяни отримали величезну кількість акаунтів, зареєстрованих на українські номери. Тож апаратура тут не врятувала б. Але сталось неможливе.
Критичне мислення та гумор — ось що нас врятувало. Коли пішли офіційні заяви від представників влади, які казали, що в росіян відсутня зброя з наведенням по клаптику фарби — їх мало хто слухав. Взагалі дивно апелювати до раціональності, коли ворог будь-якими засобами намагається влаштувати тобі паніку.
Тоді в хід пішов гумор. Українці, які вже допетрали всі тонкощі цього трюку, почали його висміювати.
Хтось пропонував намалювати мітки на стінах "будинку-монстру" на Подолі. Хтось запускав дотепний фейк про чоловіка з Дніпра, який не мав чим засипати мітку й на її нагидив. Так чи інакше, гумор добре протидіє панічним настроям.
Як результат — флешмоб пішов по всій державі. І доволі скоро грань між російською ІПсО та українським гумором нівелювалась остаточно.
Чому насправді це не оптимістична стаття
Нам дуже пощастило в усіх сенсах, що тоді російська ідея дала тріщину. Все-таки тоді надворі був 2022 рік. Як мінімум, дуже велика кількість громадян повелась на простий вкид, додумавши решту за автора (хоч зараз у цьому вже ніхто не зізнається).
Але окупанти не лише "мітками" нас засипали. На жаль, вони ставили собі за ціль не лише роздмухування панічних настроїв.
Відсутність нормального зв'язку в бійців тероборони призвела до втрат через "дружній вогонь" (friendly fire, стрілянина по своїх). Таких прикладів, на жаль, вистачало.
І все це відбувалось не на лінії фронту, а на вулицях прифронтового міста, яким тоді й став Київ. Давайте пам'ятати це. І точно не допускати повторення подібних викрутасів.
Також не забувайте підписуватись та читайте новини в нашому Telegram-каналі "Головні новини Києва – 44.ua".
Джерело: 44.ua
