"Зустріч була у нормальній, продуктивній, не в постійно сонячній атмосфері. Але в такій чоловічій розмові", – так Володимир Зеленський охарактеризував спілкування у Білому домі з президентом США Джо Байденом.
Натяк на проблеми невипадковий: попри запевнення обох сторін, Україна та США переживають не найкращий етап своїх відносин.
Підтримка Вашингтоном Німеччини у питанні "Північного потоку-2" та відмова у сприянні щодо набуття ПДЧ в НАТО – усе це суттєво дратує Київ.
А Вашингтон все більше починає розчаровуватися у Зеленському-реформаторі, що може мати вкрай неприємні наслідки для Києва.
За таких стартових умов зустріч двох президентів не могла бути простою. І кожна її деталь може ставати визначальною для відносин із США у найближчі роки.
Альона Гетьманчук для ЄвроПравди, інформуєUAINFO.org.
Україна в топ-10
Зустріч двох президентів відбулася у той момент, коли Джо Байдена та його політику щодо України можна – і навіть потрібно – оцінювати не за його діями на посаді віцепрезидента США в адміністрації Обами, а вже безпосередньо за його рішеннями на посту президента Сполучених Штатів.
Цих рішень було достатньо для того, аби надіслати чимало змішаних сигналів американським і союзникам, і партнерам. За цей досить короткий період окремі елементи доктрини Байдена відверто вступили в конфлікт одна з одною або були ним же самим просто підважені.
Байден гучно заявляв, що в основі його зовнішньої політики буде гасло "Америка повертається", а натомість своїм незграбним відходом з Афганістану лише збільшив коло тих, хто ще в перші місяці президентства скептично допитувався у нього: "Чи надовго?".
Байден був одержимий ідеєю, що Америка має показувати силу прикладу, а не приклад сили, але приклад, показаний в Афганістані – відверто сумнівної якості.
Байден пріоритизував питання антикорупції на національному та глобальному рівнях, але дав можливість спокійно добудувати "Північний потік-2" – джерело міжнародної корупції.
Зрештою, він наразі не зрадив собі лише в одному – у впертому бажанні зробити на президентській посаді те, чого він не міг зробити за Барака Обами. І таким головним незакритим гештальтом у нього був якраз Афганістан.
Щодо України, то таких гештальтів з віцепрезидентських часів у Байдена не було.
Основне питання, навколо якого ламали списи під час перебування Байдена в адміністрації Обами, було надання Україні летальної зброї. І воно не дісталося у спадщину Байдену, оскільки було успішно зняте за час адміністрації Трампа.
Це, однак, не завадило Байдену під час передвиборчої кампанії пообіцяти три речі щодо України, однією з яких було якраз збільшення військової допомоги, зокрема й летальної зброї.
Інша важлива річ, яку обіцяв Байден під час кампанії, і це варто нагадати, – зробити Україну пріоритетом своєї зовнішньої політики. Чи можна говорити про Україну як про пріоритет лише на основі того, що Зеленський став восьмим міжнародним і другим (після Меркель) європейським лідером, якого американський президент прийняв у Білому домі? Можливо.
Принаймні, можемо обережно припустити, що Україна потрапила до топ-10 пріоритетів нинішньої адміністрації.
Адже Байден, на відміну від свого попередника, розуміє ціну та вагу запрошень до Білого дому і зустрічей і є дуже вибірковим щодо того, з ким і де зустрічатися.
Стратегія підтримки на відстані
Зеленський прибув на переговори до американської столиці, коли більш-менш викристалізувалося кілька речей.
По-перше, це те, що, обираючи між пріоритетом України та пріоритетом відновлення союзництва з Німеччиною, нинішня адміністрація робить ставку на відновлення союзництва з Берліном.
Замість бажаного коригування німецької позиції під впливом американської ми побачили наближення американської позиції до німецької. Зокрема, у двох критично важливих для нас питаннях – і щодо "Північного потоку-2", і щодо НАТО.
Ті, хто порушував впродовж останніх пів року ці питання у Вашингтоні, знають: вони стали настільки ж дратівливими для американських урядовців, як вони роками були такими для німецьких.
Читайте також: Юрий Бутусов: Зеленский пообещал Байдену невозможное
По-друге, в адміністрації Байдена переконані, що Росія в принципі не може становити для США такої комплексної загрози, як Китай. А відтак, впевнені у Вашингтоні, своєрідний "випробувальний" період у відносинах між США та путінською Росією має сенс.
Цей "випробувальний" період вже залишив свій відбиток на українсько-американському порядку денному: саме через бажання дати шанс діалогу з Москвою і не провокувати зайвий раз Путіна було, за різною інформацією, відкладено додатковий пакет військової допомоги у $100 млн на випадок реального російського наступу.
Напередодні візиту Байден запропонував Україні $60 млн, але осад від тієї історії залишився.
Загалом до візиту Зеленського Україна вже щонайменше двічі ставала об’єктом внутрішніх дискусій в адміністрації Байдена, коли різні представники уряду мали різні позиції з питань, які безпосередньо стосуються українського досьє.
У контексті "випробувального" періоду з Росією важливо розуміти: у Байдена більше розв’язані руки щодо РФ, аніж щодо України, тому що його, на відміну від Трампа, ніхто не звинувачував у змові з росіянами.
Ніхто не буде під лупою розглядати його дії та рішення на російському напрямку, як це було за попереднього глави Білого дому, і це не дуже хороша новина для Києва.
Водночас Байдена ніколи не запідозрять у недостатній увазі до України – швидше навпаки.
Відтак, йому не потрібно доказувати, що він дбає про український інтерес, як це було у випадку з його попередником. Швидше навпаки – вибагливість та неупередженість щодо України для нього в політичному сенсі є навіть корисною, аби остаточно позбавити аргументів тих, хто знову наважиться наздоганяти його з історіями про ймовірний конфлікт інтересів в Україні.
Читайте також: Financial Times: Байден і Європа йдуть різними шляхами
Зрештою, Зеленський прибув до Білого дому, коли для Байдена персонально Україна залишається складним питанням.
Є достатньо підстав стверджувати, що Байден особисто і окремі представники його адміністрації воліють підтримувати Україну, зберігаючи при цьому певну безпечну дистанцію: достатньо близько, щоби продемонструвати розуміння важливості України для європейської безпеки та щоби Байдена не звинуватили у зраді інтересів жертви російської агресії, але й достатньо далеко, щоб Байдена не запідозрили в новому конфлікті інтересів.
Україні все ще не вдалося повністю перейти з розряду внутрішньополітичної історії у звичайне зовнішньополітичне питання, яким вона була у Вашингтоні впродовж десятиріч.
"Домашнє завдання" Зеленського
Українська влада теж особливо не надала аргументів для того, аби "блок Байдена на Україну", як кажуть окремі дипломати, був остаточно знятий.
Ні для кого в Києві не було секретом, що адміністрація Байдена буде зосереджена на антикорупції і що "купувати" американську підтримку у вигляді контрактів з американськими компаніями, як це було за Трампа, за Байдена не вийде – "купувати" підтримку за нинішньої адміністрації можна передусім наявністю внутрішніх трансформацій.
Україна, на жаль, не скористалася вимушеною паузою через імпічмент для того, щоби привести себе у пристойну антикорупційну форму. Так, щоби Байдену та тим в його оточенні, хто вболіває за Україну, не довелось грати в гру "знайди три відмінності" між Україною зразка початку 2017-го і Україною зразка 2021-го.
Як і за віцепрезидентства Байдена, американські партнери знову змушені йти в публічну площину з переліками реформ, як це зробив Ентоні Блінкен на конференції реформ у Вільнюсі з п’ятьма озвученими кроками.
Незважаючи на те, що деякі важливі речі були зроблені саме в останні місяці – зокрема, перші два пункти з переліку Блінкена, інші суперважливі для американської сторони питання – зокрема, пов’язані з корпоративним управлінням – не були вирішені. І це при тому, що Байден, за нашою інформацією, саме на цьому окремо наголошував під час телефонної розмови з Зеленським 7 червня.
У США дедалі популярнішою стає думка, що Зеленський як реформатор "закінчився" у березні 2020-го, коли звільнив уряд "реформаторів".
Щоби довести протилежне, Зеленському наразі потрібно подвоїти реформаторські зусилля, якщо не потроїти.
Також в американській адміністрації зауважили – і не на користь України – публічні випади з критикою, які лунали щодо Байдена з вуст особисто президента Зеленського.
Навіть якщо на Банковій вважали, що ці випади були ефективними, в американській столиці, за нашою інформацією, їх сприйняли як вияв невдячності українських партнерів за все, що робить Америка для України.
Зокрема, і за ті знаки уваги, які були вже продемонстровані на рівні нинішньої адміністрації під час загострення ситуації на кордонах України.
Крім того, не знайшлося нікого біля Зеленського, хто б міг донести йому меседж: можна критикувати політику, але не політиків. Тим паче, якщо цей політик – президент США, стратегічний партнер #1.
Конкретика та "хімія"
Що Україна отримала на виході з Білого дому?
Чи була знайдена відповідь на питання, яке чи не найбільше провисає сьогодні в українсько-американському діалозі? А саме: наскільки нинішня адміністрація США готова підкріпити свої правильні риторичні заяви конкретними діями?
Чи, швидше, триватиме нинішня історія, коли на рівні риторики – беззастережна підтримка суверенітету, територіальної цілісності та євроатлантичних прагнень України, а на рівні практичних дій – лише окремі проблиски на кшталт 60 млн доларів безпекового пакета.
Навіть якщо припустити, що візити такого рівня – це не про конкретику, це, швидше, про візію та "хімію".
Візія відносин була частково відображена у Спільній заяві щодо стратегічного партнерства (американська сторона вважає, що там достатньо багато і конкретики). Вперше впродовж тривалого часу ми знову почули на найвищому американському рівні про концепцію "Європи вільної, цілісної та в мирі", а поки є розуміння важливості цієї концепції, є і розуміння важливості України для США як невід'ємного елемента такої концепції.
Києву напередодні візиту також вдалося переконати Вашингтон, що потрібні оновлення Хартії про стратегічне партнерство від 2008 року (і воно дійсно потрібне) та перезапуск Комісії стратегічного партнерства.
Що ж до "хімії" та встановлення принаймні мінімального рівня довіри, то це насправді міг би бути найважливіший результат зустрічі, оскільки і Байдена з його п’ятдесятирічним досвідом у політиці, і Зеленського з його менш ніж трирічним політичним стажем поєднує те, що обидва розглядають міжнародні відносини крізь призму встановлених персональних контактів.
Байден не сказав, що вони з Зеленським вже стали близькими друзями, як він це зробив на публічній частині зустрічі з ізраїльським прем’єр-міністром минулого тижня. Хоча бачив його, як і президента України, вперше в житті.
Так само й Зеленський на брифінгу для журналістів теж не зміг відповісти на запитання, чи виникла між ними "хімія".
Але це стане відомо згодом – на основі тональності та частоти наступних контактів.
Чотири уроки від Байдена
На що окремо варто звернути увагу?
По-перше, добре, що була підписана Стратегічна оборонна рамкова угода (U.S.-Ukraine Strategic Defence Framework) на п’ять років, підписання якої під час візиту ще якийсь місяць тому було під питанням.
Так, це не зовсім те, що українська сторона від початку бажала бачити. Починаючи від назви, коли американці так і не дали "добро" на слово "угода" в документі (англійською документ мав би називатися framework agreement), намагаючись всіляко применшити його статус.
І завершуючи змістом, коли про жодні не те що безпекові гарантії, але навіть запевнення, не було сенсу в принципі говорити.
Понад те, нинішній рамковий документ міг би бути не підписаний взагалі, якби наприкінці цього року завершувалась дія Концепції про партнерство між міністерствами оборони двох країн від 2016 року.
По-друге, важливо, що
Зеленському все ж вдалося озвучити складні питання, які в американських урядовців не було бажання обговорювати з українськими візаві.
Йдеться про питання, пов'язані з "Північним потоком-2", та питання руху України до членства у НАТО.
За спостереженням деяких учасників переговорів, американські високопосадовці не виявляли жодних ознак того, що відчувають особливий моральний дискомфорт з приводу рішення про "Північний потік-2" чи непідтримки надання Україні ПДЧ.
Сподіваюся, під час розмови про НАТО Зеленський не фокусувався винятково на ПДЧ, шанси на отримання якого за власного президентства Байден у телефонній розмові з українським президентом вже характеризував як дуже малоймовірні.
А натомість пропонував обговорити всі можливі опції для наближення до Альянсу, відштовхуючись від американської позиції про євроатлантичну інтеграцію як про набір конкретних реформ. Зокрема, спільно визначити список реформ, який виведе Україну з зачарованого Бухарестського кола: коли євроатлантична перспектива начебто є, а перспективи її втілити в життя – немає.
Тим більше, що візит ще раз підтвердив: американці бачать підтримку євроатлантичних прагнень України через підтримку конкретних реформ, а не, скажімо, ПДЧ.
По-третє, навіть після восьми місяців перебування у Білому домі американська адміністрація не визначилась, яким буде рівень її залученості – якщо буде взагалі – до переговорів щодо Донбасу.
Зеленський традиційно пропонував українське бачення залученості Сполучених Штатів. Цілком можливо, що так чи інакше звучала тема нового Кемп-Девіда: можливого саміту Путіна, Байдена та Зеленського.
Окремі представники адміністрації вже демонстрували певне зацікавлення в обговоренні цієї теми, однак навряд чи у Білому домі готові наразі пріоритизувати це питання, знаючи, що швидких перемог там бути не може, а ще одна сумнівна зовнішньополітична історія на додаток до Афганістану Байдену не потрібна.
Також проти залучення США грає традиційний острах Байдена бути втягнутими у новий конфлікт.
Україні, зі свого боку, теж потрібно зважити всі моделі залучення США: не варто зі Сполучних Штатів робити ще одного зв’язаного по руках і ногах нейтрального рефері, краще завжди мати їх на своєму боці.
По-четверте,
для адміністрації Байдена питання реформ в Україні й надалі є критичним.
Очевидно, знаючи про алергію української влади на слово "корупція" (Зеленський напередодні взагалі говорив, що звинувачення України в корупції його ображають), американський президент в публічній частині зустрічі дуже коректно говорив про важливість "демократичних реформ" загалом, без згадки про боротьбу з корупцією, і готовність США їх підтримувати.
Ризикну припустити, що під час переговорів тональність була дещо іншою. А також що від наступних реформаторських кроків України (чи їх відсутності) залежатимуть і наступні контакти глав держав. Зокрема, й присутність України на Саміті демократій у Вашингтоні на початку грудня.
У американського президента є чітке переконання: корумповані країни не можуть вважатися справжніми демократіями. "Ви не зможете назвати мені жодної демократії в світі, де панувала б ракова пухлина корупції", – переконував Байден у своїй програмній промові у Верховній раді, яку він, до речі, під час візиту Зеленського знову згадував.
Саме від подальших кроків з виконання відомого списку реформ, озвученого Блінкеном у вигляді п'яти пунктів, залежатиме також, наскільки американські колеги серйозно сприйматимуть План трансформації України, дебют якого відбувся саме у Вашингтоні, а обговорення заплановане на час Комісії зі стратегічного партнерства.
І, нарешті, чи не головний результат візиту до Білого дому полягає в тому, що президент США явно не вважає, що Україна вже використала всі свої шанси на підтримку та залучення Сполучених Штатів, як це зробив, з його точки зору, Афганістан.
І Байден, схоже, готовий надати Україні черговий шанс.
Питання лише в тому, наскільки Україна готова скористатися цим шансом з огляду на те, що за президентства Байдена це буде швидше партнерство, яке базується на менторстві, а не на союзництві, як би того хотіли в Києві.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
