Протягом декількох місяців українські посадовці високого рангу заявляли, що український уряд зробив усе, чого вимагав Міжнародний валютний фонд (МВФ). Інвестиційні банки та брокерські фірми, які продають українські облігації, із радістю підтримували ці заяви. Вони припускали, що Україна отримає наступний транш від МВФ протягом першого кварталу 2021 року або найпізніше – у наступні місяці. На жаль, ця оптимістична риторика ніколи не відповідала реальності. На цьому я наголошував іще торік у листопаді
Про це для "Радіо Свободи" пише Андерс Ослунд, повідомляє UAINFO.org.
МВФ недавно завершив свою надзвичайно тривалу віртуальну місію в Україні. Місія розпочалася 21–23 грудня, а потім продовжилась із 11 січня до 12 лютого. Зазвичай пересічна місія МВФ із метою огляду триває 10–12 днів. Ця довготривала місія не є добрим знаком. Іще гіршим знаком є те, що місія завершилася без жодної рекомендації щодо того, коли видавати наступний транш.
Настав час поглянути за межі офіційної мови та дипломатичної ввічливості, аби зрозуміти, що насправді відбувається.
Звичайно ж, МВФ завжди ввічливий. Він не хоче ворогувати із жодним урядом. Навпаки, хоче бути корисним. Фонд рідко робить заяви, які можуть викликати в партнера надмірний дискомфорт. Представники МВФ навіть не вказують на очевидну брехню.
Завдяки такому підходові уряди можуть сміливо вводити в оману вітчизняну аудиторію щодо стану відносин із МВФ. Проте проблема полягає в тому, що Фонд також усе чує. Він знає, що є правильним і неправильним, і не зобов’язаний надавати кредити тим, хто є нечесним.
У МВФ та уряду України різні погляди з усіх питань
Оскільки я не працюю у Фонді, я можу прямо говорити, що є складним для МВФ та українського уряду. Вони не уклали ніякого договору, оскільки мають докорінно різні погляди практично з усіх питань.
Читайте також: Україна та МВФ: що заважає домовитися
Суть суперечки в тому, що МВФ підтримує верховенство права та право власності, тоді як український уряд хоче повної свободи дій. Місія тривала так довго через те, адже Фонд сподівався, що український уряд зрозуміє, що пішов неправильним шляхом, але цього не сталось.
Першочерговий гріх України в пострадянському часі полягає в тому, що уряд хоче контролювати прокуратуру, суди та Службу безпеки країни, щоби своєю чергою він міг контролювати приватний сектор. Спокуси очевидні.
Досягнувши високої посади, з’являється можливість обговорювати із власниками бізнесу те, як можна допомогти їм, або навіть населенню. Немає необхідності погрожувати. Можна просто заявити про свою готовність допомогти.
Це залишається основною проблемою українського уряду. Досі переважає старий радянський "телефонний закон", навіть якщо дзвінки зараз перейшли зі стаціонарних телефонів до каналів Telegram або Signal. Кілька високих посадовців кажуть вузькому колу заможних бізнесменів, які домінують в українській економіці, що їм краще співпрацювати. Усі розуміють, що ця співпраця передбачає пропонування великих сум грошей. Решта – це питання лише незначних деталей.
У квітні 2019 року за Володимира Зеленського проголосували 73% українців. Чому? Тому що вони хотіли побачити кінець цій шараді. Вони спостерігали за героєм Зеленського як президентом, який бореться з корупцією у серіалі "Слуга народу". Через це вони подумали, що він справді зрозумів систему й готовий був із нею боротися.
На жаль, зараз багато хто вважає його більш схожим на слугу олігархічних інтересів. Це відображається в постійному зниженні рейтингу схвалення Зеленського. Основною причиною падіння популярності Зеленського є відчуття зростання беззаконня, що відображається у збільшенні кількості так званих корпоративних рейдів або розкраданні на підприємствах. Тим часом на антикорупційних активістів здійснюють напади, а правоохоронні органи не реагують.
Що повинен зробити Зеленський?
Зеленському терміново потрібно зосередитися на антикорупційних питаннях, які дозволили йому здобути перемогу під час президентських і парламентських виборів 2019 року.
Читайте також: У Зеленського брешуть, МВФ ніколи не підтримає законопроєкт проти Ситника й НАБУ – Шабунін
Українська громадськість завжди вимагала дій проти корупції та прагне підвищення рівня життя. Це має формувати політику президента. На щастя, ці цілі є також ключовими завданнями МВФ, США, ЄС і країн G7.
Враховуючи, що стільки впливових сил зосереджені на один напрямок, важко зрозуміти, чому український президент не може також сфокусуватися на цих пріоритетах.
Сьогодні найкритичнішим питанням у політичному порядку денному є статус єдиного в Україні чинного антикорупційного органу – Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Підрив роботи Бюро або звільнення його керівника Артема Ситника було би серйозною помилкою.
Розчарування нещодавньої місії МВФ підкреслило вибір, який стоїть перед керівництвом України. Країна знову опиняється на великому перехресті й повинна вирішити, в якому напрямку вона має намір рухатися.
Чи прийме Зеленський доленосне рішення про встановлення справжнього верховенства права? Протягом останніх трьох десятиліть корумпована судова система підривала розвиток української економіки, дозволяючи олігархам керувати країною.
США під керівництвом президента Байдена, МВФ, ЄС та інші міжнародні партнери готові підтримати українського президента в боротьбі за судову реформу. Кожен розуміє природу проблеми. Питання в тому, чи буде Зеленський щось із цим робити.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
