У Сенаті Сполучених Штатів передбачувано не вистачило голосів для того, щоб засудити колишнього президента країни Дональда Трампа за підбурювання до штурму Капітолія 6 січня. Передбачувано – тому що від початку було зрозуміло, що за наявної розстановки сил між демократами й республіканцями домогтися необхідних для обговорення 67 голосів сенаторів просто неможливо. Саме тому процес у Сенаті був таким коротким
Про це для "Букв" пише Віталій Портников, повідомляє UAINFO.org.
Демократи й інші прихильники імпічменту могли б викликати свідків до нескінченності. І те саме могла би зробити сторона захисту. Але республіканців це не переконало б, зате зв’язало би руки адміністрації нового американського президента Джозефа Байдена, яка повинна пропонувати Сенатові й невідкладні законопроєкти, і претендентів на заміщення кадрових посад. Тому демократи вирішили, що краще перегорнути сторінку якнайшвидше, ніж багатоденним процесом над колишнім президентом у буквальному сенсі слова паралізувати управління країною.
Втім багато в чому це був абсолютно безпрецедентний процес. По-перше, тому що Трамп став першим в історії Сполучених Штатів президентом, якому Палата представників оголошувала імпічмент двічі.
По-друге, тому що Трамп став першим в історії Сполучених Штатів президентом, за імпічмент якому голосували не тільки представники "протилежної" партії, а й низка його однопартійців. Такого не було ніколи. Ні тоді, коли Сенат голосував за імпічмент президента-демократа Ендрю Джонсона. Це рішення не підтримав жоден сенатор-демократ. Ні тоді, коли голосували за імпічмент президента-демократа Білла Клінтона: це рішення не підтримав жоден демократичний законодавець. І навіть коли голосували за перший імпічмент Трампа, це рішення підтримав лише один сенатор-республіканець – Міт Ромні, який відомий своєю жорсткою критикою Трампа. А тут – сім республіканців! Справжня сенсація.
Читайте також: Небезпечний не стільки Трамп, скільки трампізм – Портников
Але при цьому потрібно врахувати, що троє з тих шести, що приєдналися до Ромні, недавно були переобрані та знову боротимуться за свої місця в Сенаті тільки через шість років. А ще для двох це останній строк. Тож можна сказати, що більша частина сенаторів-республіканців, що замислюються про власні політичні перспективи, просто боїться Трампа, який і досі має безпрецедентну популярність у республіканського електорату.
Але, втім – і це третя відмінність історії з імпічментом Трампа від інших – проти колишнього президента публічно виступають навіть політики, які не проголосували за імпічмент.
Показовою в цій ситуації є позиція лідера республіканської меншості в Сенаті Мітча Макконнелла, який стверджував, що він не проголосував за імпічмент тільки тому, що вважає: таку процедуру не має проходити уже колишній глава держави.
"Дії колишнього президента Трампа, які передували заколоту, були ганебним ухиленням від виконання свого обов’язку. Немає сумнівів, що президент Трамп несе практичну й моральну відповідальність за те, що він спровокував події цього дня", – заявив сенатор Макконнелл.
А це означає, що еліті республіканців належить непроста боротьба за власну партію із Трампом і "трампістами", які за своєю суттю – ніякі не республіканці й не консерватори, а радикальні популісти, які захопили контроль над найстаршою політичною партією Сполучених Штатів. Звідси й несподівана поява в лавах республіканців прихильників ультраправих ідей, теорій змови, різноманітних пройдисвітів і просто – називаймо речі своїми іменами – ідіотів. Але республіканці тут до чого?
А до того, що зараз республіканським законодавцям або губернаторам може здаватися досить зручним обрання у традиційних республіканських штатах просто тому, що вони сфотографуються із Трампом на полі для гольфу.
Читайте також: Трамп посіяв бурю. Приборкати її можна лише спільними зусиллями по обидва боки Атлантики
Але, з іншого боку, вони повинні подумати і про ризики глобального політичного майбутнього. Виправдання Трампа ліквідувало можливість ухвалення постанови, якою Сенат міг би заборонити колишньому президентові обіймати виборні посади – для такого рішення в разі Трампового засудження вистачило би простої більшості голосів сенаторів.
Отже, Трамп може висувати свою кандидатуру на виборах 2024 року. Але питання – чи оберуть його після штурму Капітолія? І чи вдасться республіканцям здобути перемогу над демократами в Конгресі, якщо їхнім неформальним лідером, як і раніше, залишатиметься Трамп? Чи не перетворяться республіканці з партії на секту, якій буде вірний тільки її традиційний електорат (а для перемоги в масштабах країни його недостатньо) і від якої сахатиметься кожен виборець, що вагається.
І так, кадри штурму. Їх показуватимуть під час будь-якої передвиборчої кампанії, що буде так чи інакше пов’язана із Трампом. І так, ці кадри надихатимуть "трампістів" і не відлякуватимуть ревних республіканців, які плутають із чортом не тільки Байдена, але й Обаму, і Клінтона, і навіть Франкліна Рузвельта. Але тільки їх.
Інше питання – якому методові боротьби із Трампом віддадуть перевагу його однопартійці? Зрозуміло, що їм не хотілося б виступати проти популярного експрезидента самим. Вони б воліли, щоби Трампа задушила американська судова система – власне, про це й говорить Макконнелл, коли стверджує, що імпічмент після відставки не має юридичного сенсу, що для звичайної людини є звичайний суд. І так, судових повісток Трампові прийде чимало – вони вже почали приходити.
Але Трамп – справжній боєць, і немає ніяких гарантій, що програє він, а не судова система Сполучених Штатів. Тож поки людям і далі подобатиметься цей щиро переконаний у власній винятковості яскравий і самовпевнений чоловік, який має прості – хай і такі, що не мають ніякого сенсу й не спираються на здоровий глузд – відповіді на найскладніші запитання, ні сам Трамп, ні "трампізм" нікуди від нас не подінуться й далі лишатимуться екзистенційною загрозою не тільки для американської, а й для світової демократії.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
