Жозеп Боррель
Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель все ще оговтується від невдалої поїздки до Москви та подальшої лавини критики, яку вона спричинила
Про це для "Радіо Свободи" пише Рікард Юзвяк, повідомляє UAINFO.org.
Із цього провалу можна зробити три чіткі висновки: Євросоюз залежить від держав-членкинь, вплив країн Центральної та Східної Європи у Брюсселі все ще невеликий, але врешті-решт є надія, що, можливо, бачення цих посткомуністичних країн щодо Путінової Росії зможе отримати більшу підтримку в ЄС після цього випадку.
Саме держави-учасниці, зазвичай ті, які більші, є справжніми рушіями політики ЄС. Найбільше за все це помітно в питаннях зовнішньої політики ЄС.
Коли 2009 року створили посаду керівника дипломатії ЄС, дехто думав, що це стане миттю, коли ЄС нарешті остаточно вийде на дипломатичну арену як гравець.
ЗМІ просували на цю посаду різних кандидатів, серед яких був і відвертий та прямолінійний міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт. Але країни-членкині обрали Кетрін Ештон, маловідому британську баронесу, яка була комісаркою з питань торгівлі трохи більше року, перш ніж погодитися на цю роль.
Її наступниця Федеріка Моґеріні була міністеркою закордонних справ Італії лише 10 місяців, і це було її найбільшим досягненням. Боррель, колишній очільник МЗС Іспанії протягом півтора року та президент Європарламенту, можливо, є найдосвідченішою особою, яка займала цю посаду, але тенденція очевидна: ніхто з них точно не може мати впливу на США чи Китай.
Читайте також: Непомітно для європейських дипломатів відносини Росії та Заходу перетнули чергову червону лінію – Портников
Це пов’язано з тим, що країни – учасниці ЄС, особливо Франція та Німеччина, досі вважають зовнішню політику чимось своїм, національним. Вони не хочуть, аби брюсельський бюрократ мав більше повноважень за їхніх міністрів.
Тож натомість вони знаходять кандидата за консенсусом, і цей керівник дипломатії ЄС головує раз на місяць на Раді ЄС із закордонних справ, де все вирішується консенсусом.
Борреля відправили до Москви, бо Німеччина та Франція наполягли на цьому, сподіваючись досягти певного прориву в дедалі холодніших відносинах, але поїздка провалилася, і Брюссель залишився винним, на відміну від держав-членкинь.
Звичайно, не можна повністю звинувачувати країни – учасниці ЄС у тому, що деякі у Брюсселі вже називають "чорною п’ятницею в Москві". Вважають, що Боррель повинен був покинути Москву, щойно дізнався, що не зможе зустрітися із ув’язненим Путіновим критиком Олексієм Навальним. Натомість він дозволив маніпулювати собою міністрові закордонних справ Росії Сергієві Лаврову та російським державним ЗМІ, які ставили запитання щодо Куби та свободи медій у Латвії під час пресконференції.
Боррель не зміг дати відповідь, коли його колега назвав блок "ненадійним партнером". Критики стверджують, що він повинен був хоча б раз згадати російську агресію в Україні, і, можливо, йому не треба було поспішно хвалити вакцину Sputnik V. Треба було, можна було, було би краще.
Чим пояснюється ця слабкість? Окрім окремих прогалин у керівництві ЄС, я вважаю, що існують як і недоліки в ЄС, так і надмірна західноєвропейська самовпевненість.
Основним недоліком є те, що ЄС насамперед є гігантським ринком, який встановлює стандарти в багатьох сферах, чи то навколишнє середовище, чи то цифрова арена. ЄС не займається конфліктами, як лаконічно сказав мені один євробюрократ: "Ми намагалися це робити століттями й майже знищили одне одного. Натомість ми до кінця ведемо діалог".
Брюссель і його бюрократія є відповіддю на травму та приниження, які були наслідком Другої світової війни для багатьох членів ЄС. Для східних і південних країн це було поверненням "додому", до нормального стану речей після десятиліть різних диктатур. Не дивно, що Британія, військові здобутки якої розглядають як "найбільші моменти для гордості", ніколи по-справжньому не почувалася "вдома" в цьому травмованому клубі.
Читайте також: Росія зосередилася на тому, щоб розгромити Євросоюз – Безсмертний
Тому коли ЄС стикається з таким складним гравцем як Росія, він просто не знає, як реагувати. До сьогодні застосовували тільки такі методи як дружня дипломатія, обіцянки підтримувати багатосторонність і пропозиції торгових угод, угод про асоціації або щодо майбутнього членства.
І все ж багато західноєвропейських країн продовжують намагатися вибудувати відносини з Москвою, б’ючись головами об стіну Кремля.
І після кожної простягнутої руки, кожної спроби почати заново, які за останні два десятиліття отримують відсіч від Москви, група східних держав – членкинь ЄС, зокрема балтійське тріо та Польща, кажуть: "А ми попереджали!"
У зв’язку з тим, що їх розглядають як істеричних русофобів, до їхніх занепокоєнь і застережень рідко прислуховуються у Брюсселі, коли йдеться про стосунки з гігантським східним сусідом, незважаючи на їхній досвід, чого не скажеш про ставлення європейського керівництва до Іспанії з питань Латинської Америки та Франції щодо Африки.
Можливо, це пов’язано з тим, що вони відносно нові члени клубу й не мають настільки розвинутих дипломатичних зв’язків, або, можливо, вони занадто малі й економічно слабкі, або обструкціоністські тенденції Вишеградської четвірки зменшили надію в західних країнах, що ці країни колись стануть надійними партнерами.
У кожному разі дух колишнього президента Франції Жака Ширака, який у 2003 році критикував тодішні східні країни – кандидатки до ЄС за підтримку війни в Іраці, наполягаючи на тому, що вони "втратили гарну нагоду промовчати", здається, продовжує жити.
Проте зрештою здається, що як Боррель, так і його західні прихильники справді розплюшили очі в Росії. Москва, можливо, не є тією партнеркою, на яку вони розраховували, й у Брюсселі нарешті розробляють нові санкції проти тих, хто причетний до ув’язнення Навального. Нові спроби налагодження відносин, звісно, ще будуть, але поки що справджуються передбачення Варшави та Вільнюса.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
