Вірменія зазнала поразки у війні з Азербайджаном за Нагірний Карабах. Значною мірою це відбулося тому, що вірмени покладалися майже винятково на допомогу Росії, що створила Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ), куди Вірменія вступила, розглядаючи ОДКБ як певну гарантію
Про це для "Тижня" пише Ігор Лосєв, повідомляє UAINFO.org.
Близько 30 років Вірменія будувала свою політику, постійно дивлячись на реакцію Москви, і відповідно до неї корегувала свої дії. У цьому сенсі політика демократичного, обраного на хвилі народного збурення прем’єра Пашиняна принципово не відрізнялася від політики його попередників.
Але саме цим, визнанням себе сателітом Росії, Вірменія звела нанівець співпрацю на західному геополітичному напрямку. А Захід – це мільйони етнічних вірменів, здебільшого впливових, шановних і заможних, які посідають гідне місце в західних суспільствах. Вони мають певні важелі впливу на верхівку багатьох провідних західних держав.
Дві третини вірменського народу мешкають за межами своєї країни. Вони не пасуть задніх, адже змогли багато чого досягти в різних галузях. Широкий загал знає тільки найвідоміших вірменів, як-от зірку французької естради Шарля Азнавура й зірку Голівуду Кім Кардаш’ян. Але справжніх зірок у різних сферах там набагато більше. Проте найбільшим свідоцтвом вірменського впливу, є, наприклад, закон, який ухвалили у Франції про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду вірменського народу в 1915 році.
Читайте також: Путін домігся безпрецедентного посилення впливу на Вірменію та повернення російських військових в Азербайджан – Портников
Проголосувати за такий закон у Франції, де мешкає багато етнічних турків, було нелегко, але його таки змогли ухвалити. Незважаючи на бурхливу реакцію Туреччини, з якою Франція традиційно (протягом століть) намагалася підтримувати добрі взаємини.
Вірменія завдяки своїй діаспорі могла багато зробити на Заході, впливати на політику США, Канади, Великої Британії, країн Європейського Союзу. Але вассалітет Вірменії щодо Росії все це унеможливив.
Вірменія внаслідок цього ізолювала себе не лише від західного політичного світу але й від мільйонів вірменів Заходу, які об’єктивно не могли допомагати своїй історичній батьківщині через її абсолютно проросійську орієнтацію, що доходила незрідка до абсурду. Телеканал ICTV, програма "Антизомбі" показала вражаючі кадри, як 2014 року в Степанакерті (адміністративний центр Нагірного Карабаху) вірменська влада організувала свята з піснями й танцями на честь російської анексії Криму.
Та й дії самої Вірменії не завжди забезпечували їй розуміння цивілізованого світу. Адже крім Карабаху (про який іще можна якось сперечатися) Вірменія окупувала сім абсолютно азербайджанських районів (за етнічним складом населення) і незаконно контролювала їх аж до листопада 2020 року. Якби вірменську політику визначили мудрі діячі, вони давно повернули б ті райони Азербайджанові, а про Нагірний Карабах вели перемовини.
Однак у Єревані вважали, що прихильність до них Кремля – то є кам’яний мур, за яким можна було робити геть усе, нічого не побоюючись. Але для Вірменії у 2020 році російський велетень виявився, як кажуть китайці, "паперовим тигром".
Читайте також: Сім найважливіших уроків війни в Нагірному Карабасі для України
Коли треба було допомогти вірменам, у Москві раптом згадали про міжнародне право, про статут ОДКБ, за яким допомагати було не можна, оскільки бої точилися на міжнародно визнаній території Азербайджану. Хоча коли Росія захопила Крим, вона порушила десятки нею ж підписаних угод і про міжнародне право не згадувала. Те, що сталося з Вірменією, це страшний, але дуже зрозумілий урок для всіх союзників Росії, що на неї надто сподіваються.
Якщо вже у протистоянні з Азербайджаном РФ нічого не зробила і вірменів не захистила, то чи стала б Росія захищати Вірменію від Туреччини, тим паче, що турки продемонстрували, що воюють вони краще розумніше, ефективніше й сучасніше за росіян.
А великий ресурс зарубіжної Вірменії, ресурс діаспори на Заході в інтересах вірменів не спрацював, бо тут справді треба було робити вибір між Росією та Заходом. У Єревані вибрали Росію і тепер мають пережити всі наслідки такого вибору. Це урок і для України з її "фетишизацією" мирного, дипломатичного шляху повернення своїх територій (Азербайджан 30 років ішов цим шляхом і нічого не добився, а за 40 днів бойових дій зробив майже все), із намаганнями щось "лагідно отримати" від Путіна, це урок білорусам, які хочуть боротися за свою свободу так, щоб не засмутити Москву.
А що ж Вірменія? Поки що, за словами лідера Європейської партії Вірменії Тиграна Хзмаляна, російські десантники вивантажуються в аеропорту Єревана, як у себе вдома.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
