Жодна притомна людина не буде оскаржувати право турецької влади вирішувати долю Святої Софії — музею, мечеті, храму.
Щоправда, це зовсім не перешкоджає тим же притомним громадянам мати власну думку про мотиви і наслідки рішення турецької влади перетворити музей на мечеть. Музей, який вже був мечеттю. Навіть однією з найважливіших мечетей в мусульманському світі. А ще раніше — військовим трофеєм — відвойованим у християн храмом. Довший час — найважливішим християнським храмом у світі.
Якщо на секунду відкинути формальну сторону справи — безумовне і неоскаржуване право турецьких властей вирішити долю Айя Софії — все у цьому питанні оповите легендарним константинопольським серпанком сумніву.
Читайте також: Друге вбивство Візантії: що означає рішення Ердогана зробити Святу Софію мечеттю
Храми мають належати релігійним громадам — скажуть священнослужителі та їх прихильники. Це правда. Але серпанок погано приховує іншу правду — в переважній більшості випадків релігійні громади по-споживацьки ставляться до пам‘яток культури. Рідко коли громади зупиняються перед тим, щоб наляпати на тьмяніючих старіших (історичних/оригінальних) фресках, іконах, орнаментах щось новіше і «краще». Так, це право господаря і біда цивілізації, якщо для господаря старанна молитва краща за повагу і любов до історії — своєї і чужої.
Зі Святою Софією є ще й інше питання. Питання справедливості — якій громаді повертати будівлю? Тій що його спорудила і сім сторіч використовувала, чи тій, що завоювала, а далі сторіччями розвивала і теж використовувала? Насправді ніхто всерйоз в Туреччині не порушував питання можливості передачі Святої Софії християнській громаді. Право сильного. І якими б справедливими не були дорікання про те, що, наприклад, в Іспанії достатньо мечетей, перетворених християнами на храми, це не змінить історію Святої Софії — від 1453 року нею користуються як військовим трофеєм. І оскільки Церква, якій належала Свята Софія жива, живий і біль її втрати. Українська православна громада (найбільша православна громада в світі) — частина Церкви, яка втратила.
Читайте також: Лувр, який закривали через коронавірус, відновив свою роботу
Усі ці проблеми, які не раз криваво вибухали, давно і добре відомі. У Вселенському патріархаті завжди уважно слідкують за тим, щоб жодною дією чи словом не натякнути на будь-які претензії на Святу Софію і не спровокувати таким чином колотнечу — настільки крихким був мир навколо Святої Софії.
Лідер і засновник Турецької Республіки Кемаль Ататюрк майже сто років тому прийняв рішення, що Свята Софія має бути музеєм. Це було політичне рішення, яке символізувало світський характер Республіки і повагу прав визнаних нею етнічних груп.
Сотні мільйонів туристів, які відвідали музей за період його функіонування, фінансово підтримали рішення Ататюрка.
Особисто для мене Свята Софія, в якій я мав насолоду бувати десятки разів, це частина української православної ідентичності і моєї професійної гордості, це місце пов‘язане з першими стратегічними дипломатичними рішеннями Києва.
Тому музей Храму Святої Софії викликав відчуття задоволення і перебування вдома. І не думаю, що мої відчуття, які знайомі багатьом українцям, якось загрожували Турецькій Республіці, яка завжди мала право розпоряджатися цією будівлею, але не завжди однаково ним користувалась.
Що ж змінилось для Турецької Республіки?
Я маю відчуття, що в Туреччині перемагає думка тих, хто переконані, що для іноземців та іновірців достатньо і моря. Ось тільки чи надовго?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
