Не існує відповідального лікаря, який би не хотів лікувати пацієнта так, як це роблять його колеги в Європі, як про це пишуть провідні медичні журнали, як про це розповідають на медичних конференціях.
Не існує пацієнта, який не хотів би отримувати лікування на засадах доказової медицини, з використанням належного обладнання та препаратів, з гарантією, що лікар обрав найкращий варіант лікування його хвороби з усіх, що відомі сучасній науці.
Однак, в Україні, практика використання уніфікованих та локальних клінічних протоколів (методики з діагностики та лікування для медиків), на десятки років позбавила доступу до сучасного лікування мільйони громадян.
Коротко суть проблеми можна описати так:
У країнах з розвиненою системою охорони здоров'я джерелами клінічних протоколів зазвичай є національні інституції, міжнародні організації, профільні медичні асоціації або навіть комерційні організації.
В Україні попередня система охорони здоров’я передбачала, що джерелом таких протоколів є держава. МОЗ України, на основі міжнародної клінічної настанови, спираючись на можливість системи охорони здоров’я затверджував уніфікований протокол. А потім керівник закладу охорони здоров’я, на основі уніфікованого протоколу, а ще (!) ресурсних можливостей медзакладу (!) затверджував локальний протокол.
Читайте також: Як в Парку Юрського періоду. Що показала історія з перевантаженням лабораторій
Це спотворювало саму суть існування клінічних настанов, ідея яких – допомагати медикам лікувати пацієнтів на основі передового досвіду. Адже, якщо в системі охорони здоров’я та медзакладах не було ресурсних можливостей, то сучасні методики лікування замінялися на застарілі, які часто були науково необґрунтованими чи відверто небезпечними. Це спотворювало саму суть існування клінічних настанов, ідея яких – допомагати медикам лікувати пацієнтів на основі передового досвіду. Адже, якщо в системі охорони здоров’я та медзакладах не було ресурсних можливостей, то сучасні методики лікування замінялися на застарілі, які часто були науково необґрунтованими чи відверто небезпечними.
Крім того, у робочих групах з адаптації настанов і розробки уніфікованих клінічних протоколів, нерідко лобіювали інтереси фармвиробників. Через це у протоколах з‘являлися торгові назви препаратів (часто з недоказовою ефективністю). Або члени робочих груп лобіювали свої "авторські методики", які насправді є нічим іншим, як шарлатанство. Але створювалася окрема бюджетна програма, яка за кошти платників податків, фінансувала таке "лікування" у конкретній приватній клініці.
Така система загрожувала життю і здоров’ю пацієнтів, принижувала і гальмувала розвиток лікарів, обтяжувала МОЗ України невластивими йому функціями – в наказовий спосіб впливати на прийняття лікарських рішень. Окрім того, обов'язковість єдиного, часто застарілого протоколу, ставила лікарів в умови, за яких вони не мали юридичного захисту при використанні більш сучасних методів лікування.
У 2016 році наша команда запровадила новий підхід до використання клінічних протоколів в Україні. Замість уніфікованих і локальних протоколів ми запропонували медзакладам затверджувати нові клінічні протоколи. Самостійно, не погоджуючи з МОЗ України.
На основі наказу МОЗ № 1422 лікарі отримали право користуватися найсучаснішими настановами, розробленими на засадах доказової медицини, національними та/або фаховими медичними асоціаціями країн ЄС, США, Канади та Австралії.
А пацієнти – право лікуватися у фахівця та у медзакладі, що послуговуються методами доказової медицини, а не застарілими наказами.
Ми прибрали абсурдну необхідність адаптувати найкращі стандарти лікування під "ресурсні можливості закладу охорони здоров’я". Навпаки – лікарня має адаптуватися під вимоги сучасних методик лікування. Якщо пацієнту з інфарктом міокарда потрібне стентування, то його необхідно доставити в лікарню, де така допомога є, а не залишати "прокапатися" в районній поліклініці.
Кожен український лікар тепер має вибір – працювати за старою системою або використовувати міжнародний досвід. Якщо вам потрібні ще аргументи, чому міжнародні клінічні настанови потрібні в українських лікарнях:
1. На відміну від "уніфікованих вітчизняних", нові клінічні протоколи регулярно оновлюються, і ці оновлення є відразу доступними до застосування у клініці.
2. Додатки до наказу містять величезний вибір джерел протоколів для різних спеціальностей та з різною зручною структурою викладення.
3. Лікар, відділення отримують і "підказку" щодо тактики ведення пацієнта ледь не в кожній можливій ситуації та – одночасно – юридичний захист.
4. Лікар, відділення, заклад стають самостійними суб’єктами з точки зору прийняття медичних рішень, отримують професійну свободу: потреба дотримуватися приписів МОЗ України замінюється на потребу дотримання рекомендацій доказової медицини та сучасних принципів лікування, прийнятих у розвинених країнах світу.
5. Впровадження нових клінічних протоколів дозволяє закладам охорони здоров’я, які прагнуть не відставати від здобутків світової медичної науки, лікувати відповідно до найновіших рекомендацій, оперативно застосовувати їх на рівні лікарні.
Читайте також: Історія про ПЛР-тести. Чому приріст заражених в Україні не змінюється?
6. Керівник закладу охорони здоров’я, приймаючи своїм наказом ці протоколи, може бути впевненим у коректності змістової частини настанов, у тому, що на їх написання не повпливали корупційні інтереси авторів або ж допущені помилки, спричинені низьким рівнем освіти та якістю національних наукових досліджень.
7. Це також є гарантією репутації закладу охорони здоров’я й коректності підходу медиків до лікування пацієнтів. Відстеження актуальних змін до настанов, вимоги до використання сучасних методик гарантують якість надання медичної допомоги й ставлять планку для роботи медичних працівників.
Якщо ви лікар – обирайте нові клінічні протоколи та переконуйте професійне середовище долучатися до прогресивної медичної спільноти і прагнути більшого для своїх пацієнтів, медзакладів і української медицини загалом.
Якщо ви пацієнт – вимагайте у медиків застосування нових клінічних протоколів! Це є однією з гарантій того, що ви та ваші близькі будете захищені від некомпетентності та хибних рішень, які у питаннях здоров’я вартують дуже дорого.
Раджу почитати дуже ґрунтовний матеріал про те, чому нові клінічні протоколи варто впроваджувати в Україні від тих, хто безпосередньо в МОЗ України займався впровадженням нової системи. Наприкінці матеріалу поради, як впровадити новий клінічний протокол у своїй лікарні.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
