Здається, українство має на небесах персонального покровителя, який 28 років веде наш народ нелогічним, хибним на перший погляд шляхом, але в такий спосіб оберігає державу від остаточного краху, знову і знову дає шанс утвердитися.
Побутує думка, що з самого початку країна зробила помилковий вибір, обравши президентом комуніста Кравчука, і тим самим ступила на стезю імітації державотворчої діяльності. Може, й так, але при цьому держава втрималася. Натомість за умовного президентства Чорновола Україна могла відразу стати об’єктом агресивної політики, скажімо, в 1993 році втратити Крим чи взагалі припинити існування. Принаймні, якби тоді переміг В’ячеслав Максимович, відверто ворожий Москві дисидент, то логіка вперто малює саме катастрофічний для нас розвиток подій.
Читайте також: Зеленский выглядит совершенно беспомощным, страной он не управляет – политолог
Коли Кравчук став перетворюватися в націоналіста, як вважали в Кремлі, а держава ще була слабкою, небеса знову підкинули нам "компромісну" фігуру – Леоніда Даниловича. Суспільство випустило пару, одночасно заспокоївши сусіда, а країна отримала час для зміни поколінь.
Далі на наші голови посипалися випробування. Небесна канцелярія почала тестувати нас на твердість духу. Спочатку країну струсонули скандальні президентські перегони 2004 року і Помаранчева революція, яка налякала "рускій мір", здивувала світ і, чого приховувати, більшість із нас. Але цього виявилося недостатньо, і через п’ять років ми обрали Януковича, щоб запустити новий етап очищення нації через Революцію Гідності, анексію Криму і війну на Сході.
Але на небі, певно, вирішили, що цього катарсису нам теж замало. В 2019 український виборець безвідповідально проголосував за, м’яко кажучи, несистемного політика та його команду, кинувши країну у вир хаосу і невігластва.
Читайте також: Що зіб'є "зірку" Зеленського, і де його яйце
Як видається нині, "зелене" випробування може стати останнім. Мабуть, саме в цьому полягає небесний задум: пан чи пропав! Нам дають черговий шанс не тільки героїчно здолати наявні труднощі, а й перемогти себе, очиститися від колоніальних комплексів і власної дурості, нарешті зробити правильний крок, не боячись реакції ворога і довіряючи лише власним силам.
Чи вірю я в те, що Україну веде манівцями і випробуваннями хтось зверху? Принаймні, хочеться так думати. Мозок малює пафосну і епічну картину: якийсь невидимий Мойсей прокладає дорогу до землі обітованої, вибираючи тільки йому прийнятний і зрозумілий шлях, часто-густо попри зневіру і безнадію самої пастви.
Найвірогідніше, це примарна ілюзія, навіяна потребою в бодай якомусь оптимістичному сценарії, і підсвідоме намаганням все пояснити. А ось "зелений" катарсис реальний, лише питання: чи зможемо ми його пройти?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
