Історія заснування столиці України Києва здавна оповита легендами. Відомо, що офіційно місто заснували в 482 році, проте різні історичні джерела мають досить суперечливу інформацію стосовно цього питання. Так археологічні знахідки кажуть про те, що на території сучасної Київщини перші поселення були ще 15-20 тисяч років тому. Вони розташовувались біля Замкової гори, в районі Подолу, Оболоні. Але ці поселення були настільки малі, що їх не можна було назвати справжнім містом. На допомогу археології приходять народні оповідки та літописи. Вони сходяться на тому, що Київ заснували три брати Кий, Щек і Хорив та їх сестра Либідь. Про це можна дізнатись з "Повісті временних літ", яка являється найстарішим писемним збереженим джерелом інформації. На жаль, Нестор не знав ні імені цесаря, ні точних дат життя Кия, а отже, й заснування Києва. Він згадував, що Кий, повертаючись із Царгорода, заклав містечко Києвець на Дунаї і хотів осісти там. "Але не дали йому ті, що жили поблизу". Кий повернувся і скінчив своє життя у Києві. На київських горах своє укріплення заснував кожен брат. Але всі досягнення пов'язували саме з найстаршим братом. Саме на його честь і назвали місто Київ. А іменами інших задля вшанування назвали гори та ріку, що протікала поблизу. Легенда про заснування Києва "Поляни ж жили в ті часи окремо й володарювали родами своїми… І були три брати: один на ймення Кий, а другий – Щек, а третій – Хорив, і сестра їх – Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив – на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок на честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодні", – розповідається в "Повісті минулих літ". Давньоірменська легенда Легенда про трьох братів знайшла своє віддзеркалення і у іншомовних джерелах. Так Марр, стверджував, що в давньовірменських джерелах була віднайдена легенда про заснування міста на теренах правобережжя, поблизу Дніпра, яке носило назву Куар. Так відповідно до вірменської легенди засновників звали Куар, Мелтей і Хореан. В іменах є схоже та відмінне. Марр каже, що тут присутня символіка з оповіданнями скіфів, які жили приблизно 2500 років тому. Тому можна провести паралелі: три брати – це три племені. Кий вважається скіфом, засновником не тільки Києва, а й інших поселень. А ось Мелтей і Хореан являлись полянами. Свої міста вони заклали з каміння в полі. Після створення міст брати поставили на горі два ідоли. Багато істориків на цьому етапі починають задумуватись. Адже легенда Вірменії старіша за нашу. У Вірменії ще в 4-5 столітті розповідали про це. А от перше писемне оповідання з’явилося лише в 7 столітті. Щоправда, вірменський хроніст теж не вказує дату заснування Києва. Тому навколо дискусії щодо віку міста й досі розгортаються пристрасті. Що було до офіційного заснування Києва Територія була заселена з найдавніших часів, знайдено залишки поселень. Поселення з найдавніших часів до ІІІ ст. до н.е. називають докиївськими. Далі життя на цих пагорбах закипіло ще бурхливіше – на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі, Оболоні, Печерську. Жителі не лише вирощували хліб і доглядали худобу, а й знали різні ремесла, торгували з грецькими містами на Чорному морі. Вчені знаходили цілі скарби римських монет тих часів. Це підтверджує, що вже на початку нашої ери сюди вели і тут закінчувалися торгові шляхи з півдня. Особливо великими й багатими стали в ІІ – ІІІ ст. н.е. Але згодом вони занепали. Аж у другій половині V ст. тут знову завирувало життя. Вчені дійшли висновку, що Кий князював тут наприкінці V ст. Відтоді й ведуть вік міста, йому уже більше 1500 років. Як свідчать археологічні знахідки, місцем давнього поселення була Замкова гора, яка була ізольованою зі всіх сторін природними схилами висотою близько 70 м над рівнем Дніпра. Навіть без штучних укріплень вона була неприступною. Перше значне розширення центральної частини раннього Києва відбулось після побудови укріплень на Старокиївській горі. "Град Кия" був побудований за всіма правилами ранньосередньовічної оборонної архітектури. З трьох сторін Старокиївська гора мала круті схили, а з півдня городище було оточене високим земляним валом і глибоким ровом. Київ стояв на перехресті шляхів, був адміністративно-політичним та культовим центром союзу. Зросла економічна та військова могутність Руської землі вивела молоду державу в ряд наймогутніших країн середньовічного світу. Точні відомості про подальших правителів Києва знаходяться у літописах. З нащадків Кия нам відомо про князів Аскольда і Діра, яких згадують здебільшого разом. Але княжили вони, мабуть, в різний час. Аскольд прославився походом на Візантію. У 860 р. він ледь не взяв штурмом Константинополь, або як тоді його називали – Царгород. Поділ – один з найдавніших районів Києва Найдавніший район Києва – Поділ – відігравав найважливішу роль в життя Києва. Тут знаходився головний торгівельний центр. Він розміщується на правобережній низині між гирлом р. Почайни та схилами старокиївської гори, Замкової, Щекавиці і Хоревиці. Звідси й назва Поділ, тобто низинна місцевість. Перші поселення на його території відносяться до періоду пізнього палеоліту. Про давність Подолу свідчать й назви вулиць – Щекавицька, Хорива, Борисоглібська, Ігорівська, Братська, Волоська. За часів Київської Русі Поділ був торгівельно-ремісничим центром міста, площа якого становила близько 200 га. Тут були знайдені залишки майстерень. Ремісники обробляли залізо, займалися литтям ювелірних виробів, виготовляли будівельні матеріаліи, займалися скловиробництвом та художнімм ремеслом. Провідною галуззю було ковальство. Високого рівня досягло художнє ремесло. Язичництво: обряди на Русі До прийняття християнства слов'яни жили за язичницькими віруваннями. В його основі лежало обожнення сил природи, тварин та рослин. Згодом ці стихійні сили набувають вигляду людиноподібних божеств: русалок, берегинь, рожаниць, розвивається культ предків. На перший план виходять божества, котрі уособлювали сили природи, від яких залежали результати праці землероба, адже саме цей вид занять був основним для осілого слов'янського населення. У пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі звірі – старі дуби і дикі кабани (вепри). В історичній літературі довгий час панувало твердження про те, що центральна частина Києва аж до періоду правління Володимира Святославича залишалась в межах укріплень давнього городища, а велика територія на півдні була зайнята язичницьким кладовищем. Лише після прийняття християнства могили предків нібито були розриті і Володимир почав споруджувати нове місто. Проте археологічні данні цього не підтверджують. Літописна стаття 945 р., в якій літописець розповідає про прибуття до княгині Ольги древлянських послів, подає свідчення про два князівські двори, один з яких – Двір княжий поза містом – знаходився за межами укріплень. Його місцезнаходження, "за святою Богородицею", і підтвердили археологічні розкопки (над садибою № 38 по Андріївському узвозу. Цей давній київський палац, побудований наприкінці ІХ – початку Х ст., був багато прикрашений фресковим розписом, полив'яними керамічними плитками, шиферними різними деталями, мармуром. Палац був монументальною спорудою. Володимир Великий, князь Київської Русі, задля інтересів язичницької еліти запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'явилися 7 різноплемінних богів: Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Симаргл, Мокош та Велес. Проте згодом Володимир зробив висновок, що державі потрібна нова віра. Тому він вирішив прийняти християнство та охрестити русичів. Хрещення відбулося у часи скрутного становища Візантії, яка на той час вважалася наймогутнішою державою. Тоді візантійський імператор звернувся до Києва з проханням про військову допомогу. Головними умовами, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, були шлюб Володимира з сестрою імператора Анною та сприяння хрещенню населення Київської держави. Після прийняття християнства у 988 році Київ завирував іншим життям – міським. На місці язичницьких капищ будували церкви, що символізувало перемогу християнської релігії. А головною спорудою Києва у Х ст. вважалася Десятинна церква (Святої Богородиці). Перший кам'яний храм отримав таку назву, тому що на його утримання князь Володимир Великий виділив десяту частину прибутків своїх володінь. Його стіни покривала фреска та мозаїка, а всередині можна було побачити дорогоцінні хрести, ікони, які Володимир вивіз з Корсуня (Херсонеса). У 1240 році церкву зруйнували монголо-татари. Вас може зацікавити: "Як тебе не любити…": 20 цікавих фактів про Київ Джерело: 44.ua
Меморіал із переплатою: на Київщині викрили схему на мільйони
У Київській області правоохоронці розслідують...
Read moreDetails
