Україна відзначає День Державного Прапора: історія свята та цікаві факти

23 серпня українці відзначають одне із найголовніших державних свят – День Державного прапора. Саме зараз, коли Україна виборює своє право на життя, втрачаючи найкращих українців, синьо-жовтий стяг має особливе значення. Він надихає на перемогу та супроводжує і у бою, і в тилу. Є головним символом незламності українського народу, його боротьби за свою свободу та незалежність. Розповідаємо історію свята з посиланням на співробітниць Українського інституту національної пам'яті Олену Охрімчук та Ганну Байкєніч. На загальнодержавному рівні свято встановив своїм указом президент Леонід Кучма у 2004 році. Водночас у 2009 році цей указ доповнив президент Віктор Ющенко та запровадив підняття українського прапора у День Державного Прапора України та під час інших державних свят. Ще до християнізації Русі жовто-блакитні барви символізували Київську Державу. Майже всі герби міст Київщини й України обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих. Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів». Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті. На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905–1907 років. Із падінням російського царату ті барви були вже загальновизнаною українською символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами. 31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна». 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація, на якій тисячі солдат-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ — полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше — на есмінці «Завидний» з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича. Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР. 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах. Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий. На Підкарпатській Русі, яка увійшла до Чехословаччини, 20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор. У 1934-му чехословацька влада заборонила використовувати його. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України. Українська військова організація та її наступниця Організація українських націоналістів також використовували національний прапор. Скажімо, в листопаді 1928 року українські активісти вивісили його із написом «УВО» до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра. На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій». У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором. У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс — прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму. 22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року — Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня — над Львівською ратушею; 24 липня — урочисто піднятий над Київською міською радою. 4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Вас також може зацікавити: Загроза ракетних ударів: рекомендації КМДА до Дня Незалежності Головні новини Києва – 44.ua у Телеграмі: актуальні та превірені новини столиці та України для тих, хто цінує свій час Джерело: 44.ua