Американський доброволець Пол допомагає українцям відбивати атаки росіян з першого дня війни у складі Грузинського легіону (Фото:DR)
Американський легіонер Пол, який воює на боці України у складі Грузинського національного легіону, розповідає про свій військовий досвід і стверджує, що після перемоги обов’язково відкриє у Києві бізнес – спортзал або пляжний бар.
За два місяці війни в Україну прибули десятки тисяч іноземних добровольців із метою допомогти українцям захистити свою землю. За підрахунками посольства України у США, серед таких добровольців-легіонерів щонайменше 3.000 американців, пише НВ, інформує UAINFO.org.
Один з них — техасець на ім'я Пол. Називати своє прізвище пресі доброволець відмовляється із міркувань безпеки, але залюбки розповідає НВ про участь у військових операціях в Іраку, а тепер в Україні, а також про плани на життя у мирній українській столиці.
— Розкажіть про свої стосунки з Україною: як ви сюди потрапили і чому вирішили залишитися?
— Я був в американській армії, але все життя хотів жити в Європі. Тому переїхав до Києва в жовтні 2020 року і оселився тут — мені подобається місто і люди. Під час COVID-19 обмеження в Америці були дуже важкими, і в Україні мені було жити краще.
Вперше в Україну Пол потрапив у жовтні 2014-го і найяскравішим враженням став парад захисників / Фото: DR
Вперше я побував тут у жовтні 2014 року і перше, що побачив, був парад захисників. Тож першим враженнями від України стали патріотизм і національна гордість, яку люди відчували за військових і країну. Тоді я зрозумів, що це чудове місце для американця, щоб переїхати, тому вирішив залишитися в Києві.
Тут я працював у ветеранському центрі і допомагав вести заняття англійської мови для українських військових. Тут я знайшов друзів, тож вони показали мені Україну — повезли в Карпатські гори та у велосипедні подорожі країною.
— Коли розпочалася війна і ви вирішили воювати за Україну, якою була ваша мотивація?
— Я був гарно підготовлений до війни. Багато американців повернулися тоді до США, але я вирішив залишитися. Мій друг, американський військовий журналіст, попереджав про те, що війна все ж почнеться. Тому за місяць до цього я вступив у військову групу іноземного легіону і почав тренувати цивільних — навчати українців бути солдатами хоча б на базовому рівні.
Коли все почалося, у мене вже були великі запаси їжі, грошей у шафі та облаштований прихисток для друзів. А разом із Грузинським легіоном ми почали воювати з першого дня війни.
За два роки життя в Києві Пол завів багато українських друзів серед військових та цивільних українців / Фото: DR
— Як ваша родина в Америці ставиться до рішення залишитися тепер у Києві?
— Вони переживали за мене, але зрозуміли, чому я хочу бути тут і зрозуміли мою пристрасть. Тому вони мене зараз підтримують, особливо батько. Він теж військовий і знає, що я тут воюю за Україну не заради грошей, а просто тому, що вважаю, що це правильно.
— Розкажіть більше про свій бойовий досвід: в яких війнах брали участь раніше і в яких боях в Україні зараз?
— Я багато разів їздив в Ірак і добре підготувався до тривалої війни, бо провів там багато років. Я був поранений у боях і багато разів бачив, як моїх друзі вбивали. Тож розумію, що війна — річ серйозна.
Для мене в Україні перший бій стався у Гостомелі разом із Грузинським легіоном. Тоді я був дуже здивований, побачивши, що російські війська підійшли так близько до Києва в перші два дні.
За свою військову кар’єру десантник Пол багато разів їздив в Ірак і тепер добре підготовлений до тривалої війни / Фото: DR
З тих пір я брав участь у боях біля східних околиць Києва і найпотужніші враження отримав від вигляду сіл Лук’янівка та Гостролуччя. Там школи, церкви та будинки мирних жителів були зруйновані буквально за кілька тижнів, що росіяни там знаходились.
Ще мені було жахливо спостерігати за тим, що відбувається з Україною — я їздив у Маріуполь у квітні минулого року на вихідні, я був у Харкові на Різдво.
— Чому ви вважаєте важливою допомогу іноземних добровольців для перемоги над Росією?
— Бо це не війна за гроші, це війна за людей. Бій за саму концепцію свободи — люди мають право на існування. Українці мали власну історію, мову, стільки разів боролися з різними окупаціями і стали одними із засновників Організації Об'єднаних Націй.
В особистому списку американця – участь у боях за Гостомель та оборона східних околиць Києва / Фото: DR
Вони сказали, що підтримують свободу та демократію і зараз повинні це продемонструвати. Якщо вони чекали часу, щоб встати і боротися за це, то цей час настав. Зараз відбувається найбільша і найважливіша війна в Європі з часів Другої світової. Якщо ти військовий і вмієш воювати — це гарна причина для боротьби.
Я багато разів йшов у бій, тому що це була моя робота, мій обов’язок як американського солдата йти і битися, коли мені скажуть. Але цього разу це була не моя робота, а мій моральний обов’язок. Я жив в Україні, Київ мене прихистив і, звісно, я повинен залишитися тут, щоб допомагати і боротися.
— Що вам найбільше подобається в Україні і яке ваше улюблене місце тут?
— Мені здається, що Україна дуже схожа на мій рідний штат Техас — такий самий розмір, люди схоже виглядають і також мають традиційну народну музику. Їжа теж схожа на техаську — м’ясо та риба на грилі. Багато в чому Україна нагадує дім. Наприклад, я люблю їздити на Азовське море, бо воно схоже на Мексиканську затоку в американському Техасі. Це була моя улюблена частина подорожей.
Ще з найкращих речей, що мені подобаються в Україні – те, що можна сісти на потяг і поїхати в будь-яку точку країни. Без турбот і за низькою ціною. Було б добре мати те саме в Америці.
— Яким ви бачите кінець російсько-української війни і які ваші особисті плани на майбутнє?
Техасець запевняє – це війна за людей, а не за гроші / Фото: DR
— Чесно кажучи, я не знаю, коли закінчиться війна. Я планую залишитися в Києві і допомогти своїм новим друзям почати нове життя. Я хочу провести це літо в Києві і намагатися бути максимально щасливим. Я заощадив багато грошей під час життя в Києві і тепер хотів би почати бізнес в Україні – відкрити спортзал або типовий пляжний бар як у Маямі.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
