Андрій Любка
Мабуть, вам на очі вже потрапляла реклама якогось українського видавництва чи мережевої книгарні про величезні знижки на книги під час карантину. Або друга-третя книжка безкоштовна, або ж до 60% здешевлення від ціни, та ще й безкоштовна доставка. З таким розміром знижок виходить, що видавці й книгарні працюють якщо не в мінус, то принаймні на собівартість. Виходять у нуль, так би мовити, пише Андрій Любка у блозі для видання "Збруч".
Цей атракціон небаченої щедрості, крім шляхетного прагнення плекати духовність народу в темні часи, пояснюється ще й кризовою ситуацією в українському книгодрукуванні. Річ у тім, що книжковий бізнес належить до малорентабельних: продукт готується довго, продається ще довше, а прибутки з нього досить скромні. Та ще й отриманий дохід зазвичай одразу вкладається у наступні книжки, тож "живих" грошей у галузі мало.
Тому зумовлена карантином зупинка книжкового бізнесу, зокрема закриття книгарень, може стати нищівним ударом для багатьох видавництв. Надходжень жодних, а зарплати, податки й оренду доводиться платити. Звідси й знижки, акції і безкоштовні доставки: щоб хоч якось пережити чорні місяці простою.
А всього кілька днів тому на сполох ударила й кіноспільнота. Представники цієї галузі звернулися до влади, бо фінансування програми "Державна підтримки кінематографії" заблоковано вже третій місяць. Чи то через чергову реорганізацію Мінфізкультури, чи то через махлювання з Держкіно, але наслідок очевидний: галузь паралізовано. Додаймо до цього зачинені кінотеатри – і стане зовсім невесело.
Читайте також: Спроба зекономити на культурі може стати остаточним вироком для цієї влади
Коронавірус і запровадження карантину ударять по всіх сферах життєдіяльності суспільства, потопчуться по економіці, але найдошкульнішого копняка може отримати саме культура. Адже вона завжди фінансувалася за залишковим принципом, і рідко яка влада бачила в ній щось більше за просту розвагу. А в час криз – як відомо – не до розваг.
Ще до початку пандемії коронавірусу український уряд нових облич спромігся вийти на мінусові показники розвитку економіки (хоча я впевнений, що за кілька місяців про це вже не згадуватимуть, а всі біди спишуть на всесвітню пошесть). Тепер, у стані карантину, в час фактичної зупинки економіки й запровадження податкових канікул, уже зрозуміло, що цьогорічний бюджет буде кардинальним чином зменшуватися. Вкотре доведеться "затягнути паски" і вольовим рішенням скорочувати витрати.
Читайте також: Політики змінюються, але ставлення до гуманітарної сфери залишається стабільним: "не на часі"
А скорочувати витрати влада буде вдумливо, бо восени Україну чекають місцеві вибори. Це означає, що всілякі соціальні виплати, пенсії й субсидії будуть лише збільшені. Скорочувати бюджет Офісу Президента, ДУСі, Гепрокуратури чи МВС також навряд чи рука підніметься. Звідки ж тоді перекинути бюджетні цифри на медицину й соцзабезпечення? Щось мені підказує, що з культури.
Ренесанс української культури, свідками й співучасниками якого ми стали впродовж кількох останніх років, схоже, добігає кінця. Починаючи з цього року, і фільмів, і фестивалів, і книжок стане менше. Те, що не встигла добити "зелена" влада, зробив коронавірус.
Отже, українська культура повертається у свій найприродніший стан – катакомбний, стан хронічного недофінансування і без надії таки сподівання. У цьому стані наша культура – як риба в воді. Тому криза не означає, що українській культурі скоро настане гаплик. Можливо, якраз навпаки.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
