Інкубатор еліти, або Чому майже всі кандидати в прем’єри Британії – з одного університету

0
23

Тереза Мей

Тереза ​​Мей навчалася в Оксфорді. І Борис Джонсон навчався в Оксфорді. І головні суперники Джонсона на виборах лідера партії – теж.

Британія – багатолюдна, багатолика і сучасна країна. Але за посаду голови Консервативної партії й за сумісництвом прем'єра борються люди з одного й того ж вишу та одного й того ж дискусійного клубу. І це – не випадковість.

У Британії – десятки прекрасних університетів. Однак п'ять із шести претендентів, які вийшли до другого туру перегонів на місце лідера торі, включаючи головного фаворита Бориса Джонсона, вчилися в Оксфорді.

До університету всі п'ятеро навчалися в дуже престижних і дорогих школах.

З тих одинадцяти політиків, які спочатку заявили про бажання балотуватися в лідери торі, вісім – колишні студенти Оксфорду. Ба більше, у п'яти з них – диплом з однієї й тієї ж спеціальності.

Після Вінстона Черчилля, тобто за останні 64 роки, в Британії було вісім прем'єрів-торі, і сім з них навчалися в Оксфорді. Восьмий, Джон Мейджор, університет взагалі не закінчував.

Два з чотирьох прем'єрів-лейбористів, які побували за ці ж роки при владі – Гарольд Вільсон і Тоні Блер – теж з Оксфорду.

Читайте також: В еру штучного інтелекту: 8 порад для вибору професії, щоб залишатися актуальними

Цю дивовижну одноманітність пояснити досить просто.

За результатами голосування у вівторок ввечері Борис Джонсон впевнено переміг у другому турі виборів лідера Консервативної партії Британії.

Разом з ним прохідний бар'єр подолали ще четверо кандидатів – міністри уряду Терези Мей Джеремі Гант, Майкл Гоув, Рорі Стюарт і Саджид Джавід.

Союз нерозривний. Коли у 2016 році преса роз'яснювала публіці, хто така нова прем'єр-міністр Британії Тереза ​​Мей, багатьох, напевно, здивувала одна деталь в її біографії: з майбутнім чоловіком Філіпом Меєм юну студентку Оксфорда Терезу Брезіер познайомила інша студентка, Беназір Бхутто. Донька прем'єр-міністра Пакистану і сама майбутній прем'єр-міністр Пакистану.

Беназір Бхутто в сімдесятих була співголовою Оксфордського союзу. І Філіп Мей через два роки після неї теж був співголовою Оксфордського союзу. А Тереза ​​Брезіер з юності хотіла бути політиком, і тому вступила в Оксфорд і познайомилася з активістами Оксфордського союзу.

Оксфордський союз – це найпрестижніший дискусійний клуб з двохсотрічною історією.

У ньому проводять дебати на найрізноманітніші теми, в ньому регулярно виступають провідні політики й громадські діячі Британії та всього світу.

І Борис Джонсон, і Майкл Гоув за багато років до того, як стати міністрами в уряді Терези Мей, були співголовами Оксфордського союзу

В Оксфордському союзі заводять знайомства і корисні зв'язки ті, хто має намір присвятити своє життя політиці.

Співголовами союзу були Борис Джонсон і Майкл Гоув, а також Сем Джима, який спочатку теж збирався балотуватися в лідери торі, але не зміг зібрати необхідні підписи.

Крім цих трьох, співголовами Оксфордського союзу свого часу були Вільям Гейг, який згодом став лідером торі, а потім міністром закордонних справ, нинішній керівник фракції торі в Палаті громад Мелвін Страйд, міністр освіти Деміан Гайндс, заступник міністра закордонних справ Алан Данкан, Роланд Радд – брат члена кабінету Ембер Радд ("у дитинстві він хотів стати прем'єр-міністром", — написано про нього в статті у Вікіпедії).

На зустрічі з журналістами перед другим туром виборів лідера Консервативної партії кандидат і міністр внутрішніх справ Саджид Джавід кинув репліку про те, що він – не найкращий оратор серед претендентів, тому що він "не ходив до дискусійних клубів в Оксфорді чи десь ще".

Джавід – дуже непоганий оратор, просто він хотів підкреслити, чим відрізняється від інших п'ятьох суперників, і легко знайшов, що їх, усіх п'ятьох, об'єднує.

Перед другим туром виборів лідера торі Саджид Джавід залишався єдиним з кандидатів, хто не пройшов Оксфорд і Оксфордський клуб

В інших університетах, включаючи Кембридж, теж є подібні дискусійні клуби, але так склалося історично, що Оксфордський клуб – найпрестижніший, і велика частина молодих людей, які мають намір зайнятися політикою, йдуть саме в Оксфорд.

"Люди вважають, що якщо ти вступив в Оксфорд і добре показав себе в Оксфордському союзі, то ти заводиш потрібні зв'язки й потрапляєш у політику. І це стає самоздійснюваним пророцтвом", — пояснював три роки тому BBC оксфордський професор Джеффрі Еванс.

Ще один невипадковий збіг у біографіях частини нинішніх кандидатів у лідери країни й взагалі дуже немаленької частини британських політиків вищого ешелону – це курс, який вони проходили в Оксфорді. Він називається "філософія, політика й економіка" (англійська абревіатура – PPE).

Курс PPE як путівка в велику політику. В одному з рекламних відеороликів курсу PPE фігурують двері резиденції прем'єр-міністра на Даунінг-стріт. Суть і мета створеного майже сто років тому курсу – підготовка кадрів для влади.

П'ятеро з одинадцяти початкових кандидатів в наступники Мей – Джеремі Гант, Рорі Стюарт, Метт Генкок, Марк Гарпер і Сем Джима – випускники Оксфорду саме за цим курсом PPE.

А крім них, оксфордскі дипломи за спеціальністю "філософія, політика й економіка" мають Девід Кемерон, Вільям Гейг, нинішній міністр фінансів Філіп Геммонд, колишні лідери лейбористів брати Мілібенди.

У списку випускників за цим же курсом – бірманський лідер Аун Сан Су Чжі, колишній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, та ж Беназір Бхутто і її батько Зульфікар Алі Бхутто. На цьому ж курсі трохи повчився Білл Клінтон.

Це все не означає, що владу в Британії монополізувало вузьке коло друзів і знайомих з Оксфорда. Зараз не вісімнадцяте століття, і на верхніх поверхах влади – безліч людей дуже різного походження та з різною освітою й життєвим досвідом.

Але частка "оксфордських" у владі все ж непропорційно велика.

При цьому на фактори Оксфордського клубу і PPE накладається ще один – фактор відтворення еліти.

Фора "золотій молоді". Цілком природно, що в один з кращих університетів світу беруть кращих учнів. А кращу середню освіту в Британії дають дорогі приватні школи.

Правда, Оксфордський університет запевняє, що бореться із соціальною сегрегацією: майже 60% його британських студентів – зі звичайних безкоштовних державних шкіл.

Але решта 40% – із заможних чи багатих сімей, і це набагато більше, ніж частка заможних в населенні Британії в цілому.

Частина цих нащадків еліти йде в політику, щоб за сімейною традицією слідом за батьками, дідами й прадідами керувати країною.

Вони підіймаються вгору партійними сходами, використовуючи і блискучу освіту, і напрацьовані в Оксфорді зв'язки.

П'ятеро з шести кандидатів у лідери торі, які дійшли до другого туру, вчилися в Оксфорді, троє діти старої еліти

При цьому виборча система Британії, що сприяє збереженню при владі двох головних партій, не дає вихідцям з інших верств піти в обхід і домогтися успіху на виборах, створивши якусь нову партію.

Вони змушені пробиватися в старих, конкуруючи з вихідцями з еліти.

Це не безнадійна справа: найталановитіші та наполегливі досягають успіху. Маргарет Тетчер і Тереза ​​Мей – не з багатих і не зі знаті.

Але в цілому на верхньому поверсі політики виявляється непропорційно багато вихідців з еліти, старої або нової. І особливо це стосується торі. 44% їх нинішніх депутатів Палати громад вчилися в платних школах (серед депутатів-лейбористів таких тільки 13%).

А на самій верхівці – серед кандидатів у прем'єри – ті, хто мав солідну фору з самого дитинства, зараз опинилися в переважній більшості.

В Ітонському коледжі вже кілька століть готують державних діячів. У ньому навчалися два кандидати в лідери торі: Борис Джонсон і Рорі Стюарт

Далекий родич королів Борис Джонсон і син високопоставленого розвідника Рорі Стюарт до Оксфорду вчилися в знаменитому Ітоні – коледжі для хлопчиків, який за століття свого існування виховав пару десятків прем'єр-міністрів (останнім був Девід Кемерон) і сотні державних діячів.

Син адмірала і родич королеви в п'ятому коліні Джеремі Гант провів юність в школі Чартерхауз, плата за навчання в якій, за даними преси, майже у два рази більше середньої британської зарплати.

У цій школі навчалися, наприклад, дід Джорджа Вашингтона (у XVII столітті), прем'єр-міністр початку 19-го століття Роберт Дженкінсон, Вільям Теккерей, увесь початковий склад гурту Genesis на чолі з Пітером Гебріелом і багато інших знаменитостей.

Син єврея-біженця від нацизму Домінік Рааб навчався в Школі доктора Чаллонера, якій скоро виповниться 400 років – це теж одна з кращих в країні шкіл для хлопчиків. Майкл Гоув здобув освіту в хорошій приватній школі в рідній Шотландії.

І тільки Саджид Джавід, син іммігранта, водія автобуса з Пакистану, навчався у звичайній школі, потім у технічному коледжі, тоді ж у не такому знаменитому Екзетерському університеті. Але Джавід опинився нагорі ієрархії торі після того, як пробився до еліти в банківській сфері й розбагатів.

Чи погано бути далеким від народу? Однозначної відповіді, добре це чи погано – відтворення еліти у владі, британське суспільство поки не знайшло.

Багатьох воно дратує й обурює – і саме по собі, і як приклад того, як влаштоване британське суспільство в цілому.

"Оксфорд являє собою саму вершину системи освіти, яка відкидає людей, які не мають правильних зв'язків, правильної школи й походження. Процес соціального відсіву починається на ранніх етапах життя і триває на всіх стадіях освітньої системи", — говорить професор Джеффрі Еванс.

Інші вважають, що немає нічого поганого в тому, що країною правлять добре освічені люди, багато з яких до того ж – з сімейними традиціями служіння країні.

Критики кажуть, що елітарність заважає політикам, в першу чергу консерваторам, по-справжньому розуміти, чим живуть пересічні громадяни.

Їм заперечують, що для розуміння потреб країни й окремих верств її населення зовсім не обов'язковий досвід роботи біля верстата і в забої.

Читайте також: Порогові бали ЗНО. Чому політичні рішення мають диктуватися бажанням сподобатися, а не національними інтересами?

До того ж, всі депутати Палати громад постійно спілкуються зі своїми виборцями в округах і вирішують їх різноманітні проблеми.

Усе для партії рідної. Ці суперечки йдуть багато десятиліть, але події останнього часу внесли в них дещо нове.

Вся ситуація з брекзитом дає багатьом підстави говорити, що ця клановість і елітарність – укупі з особливостями партійної та виборчої системи – заважають політикам, в першу чергу торі, виглянути за межі свого партійного світу, перестати мислити короткостроковими інтересами партії, спробувати бути візіонером і державним діячем, а не функціонером на високому посту.

ЄС і Британія домовились відкласти брекзит до 31 жовтня
Девід Кемерон пообіцяв провести референдум про членство в ЄС тільки для того, щоб виграти наступні вибори.

Тереза ​​Мей, як вважають її критики, зайняла саме таку вихідну позицію на переговорах з Євросоюзом, щоб не розлютити фракцію радикальних євроскептиків і вберегти партію від розвалу.

Тепер кандидати в наступники Мей пояснюють публіці, яким вони бачать вихід із глухого кута брекзиту, але при цьому показово те, як деякі з них стурбовані долею партії.

Якщо ще раз відкласти вихід країни з Євросоюзу, на наступних виборах партія торі буде знищена, застерігає Борис Джонсон.

Якщо позачергові вибори пройдуть до виходу з ЄС, на партію чекає катастрофа, вважає Джеремі Гант.

Консервативній партії кінець, якщо Британія не вийде з ЄС до 31 жовтня, вторить їм Домінік Рааб.

Їхні виборці зараз, на цих виборах – виключно члени Консервативної партії, і цей аргумент мав би звучати природно і переконливо.

Якби тільки не йшлося про долю всієї країни, а не однієї політичної партії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram